Де, як пам'ять, в криницях студених
Не замерзне вода ні на мить,
Де і сніг цей звичайний — для мене —
Материзною пахне й звучить.

Б.В. Остапенко

Якщо і є десь теплий сніг,
то це — у ваших віршах.
Він на моєму серці ліг —
на серці стало тихше.
Яким великим може бути
маленький простір щастя,
якщо його отак здобути,
як вдих повітря, вдасться.
Примарного шкідлива хіть
обікрадає крила,
і вже тоді найменшу мить
затамувать несила.
А ви пускаєте у сад
своїх дерев коханих.
Хто побував там, думкам лад
на довгий час дістане.
Я знаю щирості ціну —
вона неоціненна.
Тоненьку срібную струну
кров омива натхненно.
Чи хтось почує ваш рядок,
як я його почула?
Іду під яблунь холодок,
де розтуля розчулено
рожева квітка душу всю
до бджіл, до зір зарошених!
Багата я на ту красу...
У вашій чистій осені
ще травень, ще мрійлива синь,
ще журавлі не квапляться.
Така прозора синь (не тінь!)
небес у кожній крапельці.

1996