Дай перевести дух, щоб не зомліти,
щоб серце не розбилося в польоті...
З очей твоїх — то холод, а то літо.
Люблю тебе, та ще не знаю — хто ти?
Долоні у долоні угортаєш —
ув'язнув — вже мені не утекти
і, повен пристрасті, цілунком починаєш,
щоб я не встигла здогадатися, хто ти.
Ще струм від дотиків не згас у лоні тіла,
а ти вже інший і бентежиш. Знов
я поглядом запитую несміло:
"ти — цей" підеш, як "ти — отой" пішов?..
І скільки у тобі облич таємних?
Яке із них кохання осія?
Ти стомлений, щасливий... Вікнам темно...
Ти не тривожишся, не думаєш: хто я?
А притча давня про дві половини
для нас не матиме щасливого кінця.
І що багатоликий — ти не винен,
не винен, що усе кінчається.
Нехай... Бо це сум'яття теж солодке.
Не певна, чи готова я знайти
всі відповіді — знать на сто відсотків,
хто я для тебе, хто для мене ти...