Коли душа своє переростає
житло і доростає до страждань,
Господь, сльозу тамуючи, листає
Книгу Життя і визначену дань
він посилає янголів зібрати —
моїх років он черга надійшла.
Я бачу — прочинились в сяйві грати,
он вибілилось крилами посла
півнеба. А страхи, змалівши, зникли.
І стала раптом більшою себе.
Замкнулося минуле першим циклом.
Не гнучи, не ламаючи стебел,
моя ступня переступає сотні
моїх страждань, далеких від страждань.
І розуміння слів "...в крові і в поті"
рівняється возз'єднанню світань
мого життя в одне стрімке світання.
Іду, вже білі крила несучи.
І жодне долі каверзне питання
страхом не спинить. Бо Господь учив
страхи минати, сумнівам не годить,
адже на білім видно кожен штрих.
Яким же розмах крил моїх виходить,
якщо боюсь позаду шуму їх?
Коли душа переростає тіло,
щоб далі йти законами добра,
я відриваю при потребі сміло
із власних крил зо два пера.
Вони, одухотворені, небесні,
запишуть легко за рядком рядок.
І відробивши, відскрипівши чесно,
впадуть у чийсь незбуджений садок.