ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.01
00:42
Глиняні люди
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
2026.09.30
23:11
ввійти у розповідь зненацька
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
2026.09.30
20:55
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
2026.09.30
20:48
Тато донечку привіз
У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?
У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?
2026.09.30
15:52
Ластівки у небі хороводять,
Ніби наглядають за гніздом,
На відліт запитуючи згоди.
У осінній першій прохолоді
Бересклет, умочений в бордо,
Привертає погляд при нагоді.
Розгубила осінь бризки перші,
Ніби наглядають за гніздом,
На відліт запитуючи згоди.
У осінній першій прохолоді
Бересклет, умочений в бордо,
Привертає погляд при нагоді.
Розгубила осінь бризки перші,
2026.09.30
15:17
Коли твій спокій обриває
Бійців розлючених табун,
В житті панує лютий варвар,
Перед яким слабкий трибун.
Так, слуги зла стійкі, невпинні
В досягненні своїх підлот.
Тече життя спокійним плином.
Бійців розлючених табун,
В житті панує лютий варвар,
Перед яким слабкий трибун.
Так, слуги зла стійкі, невпинні
В досягненні своїх підлот.
Тече життя спокійним плином.
2026.09.30
13:39
Був я принижений вщент
Розумом гострим своїм,
Бігав за ним по п'ятах,
Та не сягав повноти.
Справжнього змісту момент
Нишком ховав у хатах,
Наче мураха шматки
Розумом гострим своїм,
Бігав за ним по п'ятах,
Та не сягав повноти.
Справжнього змісту момент
Нишком ховав у хатах,
Наче мураха шматки
2026.09.30
12:07
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
2026.09.30
11:21
ХІІ. ОСТАННІЙ ПОДИХ, ПЕРШИЙ КРИК
У маленькому, затишному будинку на околиці міста, поблизу Стабієвих воріт, панувала особлива, трепетна тиша. Двадцятичотирирічний Марк, місцевий різьбяр по дереву, сидів у дворі й обережно обтесував краї маленької кол
2026.09.30
10:17
вересня видатному українському композитору
Валентину Сильвестрову виповнюється 89 років.
З роси та води!
Звук неземний
пливе над оркестром.
Пальці стискають
ручку крісла…
Валентину Сильвестрову виповнюється 89 років.
З роси та води!
Звук неземний
пливе над оркестром.
Пальці стискають
ручку крісла…
2026.09.30
10:00
Пов’язує нас долею одною
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,
2026.09.30
06:16
Причаїлися залишки дня
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
2026.09.29
21:54
з дассеновим
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен
2026.09.29
17:15
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
2026.09.29
17:10
Так хто ж вони, оті птахи облич,
Над полум'ям, що прагне їх зібрати,
Де кожен подих — мов прощальний клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань давно забутих,
В горіхових смаках віддалених в
Над полум'ям, що прагне їх зібрати,
Де кожен подих — мов прощальний клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань давно забутих,
В горіхових смаках віддалених в
2026.09.29
14:57
Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Хоменко (1981) /
Інша поезія
Віслава Шимборська. Кінець і початок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віслава Шимборська. Кінець і початок
По кожній війні
хтось мусить поприбирати.
Адже сякий-такий порядок
сам не виникне.
Хтось мусить зіпхнути руїни
на узбіччя доріг,
щоб могли проїхати
вози, повні трупів.
Хтось мусить в’язнути
у дранті й попелі,
пружинах канап,
уламках скла
і кривавому ганчір’ї.
Хтось мусить застосувати балки
щоби підперти стіну,
хтось - засклити вікно
і повісити двері на петлі.
Це не фотогенічно
і вимагає часу.
Всі камери вже виїхали
на іншу війну.
Мости треба лагодити
і вокзали відновлювати.
Подертими будуть рукави
від закочування.
Хтось із мітлою в руках
згадує ще, як було.
Хтось слухає,
притакує, не відвертаючи погляду.
Але біля них уже
починають крутитися ті,
яким від цього буде нудно.
Хтось часом іще
викопує з-під куща
іржею роз’їдені аргументи,
складаючи їх до стосу залишків.
Ті, хто знав,
про що тут ішлося,
мусять поступитися місцем тим,
хто знає мало,
і менше, ніж мало,
і, врешті, зовсім нічого.
У траві, що проросла
над причинами та наслідками,
мусить хтось лежати собі
з колоском у зубах
і витріщатися на хмари.
Koniec i początek
Po każdej wojnie
ktoś musi posprzątać
Jaki taki porzadek
sam się przecież nie zrobi.
Ktoś musi zepchnąć gruzy
na pobocza dróg,
żeby mogły przejechać
wozy pełne trupów.
Ktoś musi grzęznąć
w szlamie i popiele,
sprężynach kanap,
drzazgach szkła
i krwawych szmatach.
Ktoś musi przywlec belkę
do podparcia ściany,
ktoś oszklić okno
i osadzić drzwi na zawiasach.
Fotogeniczne to nie jest
i wymaga lat.
Wszystkie kamery wyjechały już
na inną wojnę.
Mosty trzeba z powrotem
i dworce na nowo.
W strzępach będą rękawy
od zakasywania.
Ktoś z miotłą w rękach
wspomina jeszcze jak było.
Ktoś słucha
przytakuje nie urwaną głową.
Ale już w ich pobliżu
zaczną kręcić się tacy,
których to będzie nudzić.
Ktoś czasem jeszcze
wykopie spod krzaka
przeżarte rdzą argumenty
i poprzenosi je na stos odpadków.
Ci, co wiedzieli
o co tutaj szło,
muszą ustąpić miejsca tym,
co wiedzą mało.
I mniej niz mało.
I wreszcie tyle co nic.
W trawie, która porosła
przyczyny i skutki,
musi ktoś sobie leżeć
z kłosem w zębach
i gapić się na chmury.
хтось мусить поприбирати.
Адже сякий-такий порядок
сам не виникне.
Хтось мусить зіпхнути руїни
на узбіччя доріг,
щоб могли проїхати
вози, повні трупів.
Хтось мусить в’язнути
у дранті й попелі,
пружинах канап,
уламках скла
і кривавому ганчір’ї.
Хтось мусить застосувати балки
щоби підперти стіну,
хтось - засклити вікно
і повісити двері на петлі.
Це не фотогенічно
і вимагає часу.
Всі камери вже виїхали
на іншу війну.
Мости треба лагодити
і вокзали відновлювати.
Подертими будуть рукави
від закочування.
Хтось із мітлою в руках
згадує ще, як було.
Хтось слухає,
притакує, не відвертаючи погляду.
Але біля них уже
починають крутитися ті,
яким від цього буде нудно.
Хтось часом іще
викопує з-під куща
іржею роз’їдені аргументи,
складаючи їх до стосу залишків.
Ті, хто знав,
про що тут ішлося,
мусять поступитися місцем тим,
хто знає мало,
і менше, ніж мало,
і, врешті, зовсім нічого.
У траві, що проросла
над причинами та наслідками,
мусить хтось лежати собі
з колоском у зубах
і витріщатися на хмари.
Koniec i początek
Po każdej wojnie
ktoś musi posprzątać
Jaki taki porzadek
sam się przecież nie zrobi.
Ktoś musi zepchnąć gruzy
na pobocza dróg,
żeby mogły przejechać
wozy pełne trupów.
Ktoś musi grzęznąć
w szlamie i popiele,
sprężynach kanap,
drzazgach szkła
i krwawych szmatach.
Ktoś musi przywlec belkę
do podparcia ściany,
ktoś oszklić okno
i osadzić drzwi na zawiasach.
Fotogeniczne to nie jest
i wymaga lat.
Wszystkie kamery wyjechały już
na inną wojnę.
Mosty trzeba z powrotem
i dworce na nowo.
W strzępach będą rękawy
od zakasywania.
Ktoś z miotłą w rękach
wspomina jeszcze jak było.
Ktoś słucha
przytakuje nie urwaną głową.
Ale już w ich pobliżu
zaczną kręcić się tacy,
których to będzie nudzić.
Ktoś czasem jeszcze
wykopie spod krzaka
przeżarte rdzą argumenty
i poprzenosi je na stos odpadków.
Ci, co wiedzieli
o co tutaj szło,
muszą ustąpić miejsca tym,
co wiedzą mało.
I mniej niz mało.
I wreszcie tyle co nic.
W trawie, która porosła
przyczyny i skutki,
musi ktoś sobie leżeć
z kłosem w zębach
i gapić się na chmury.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3427 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3427 seconds