Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
2026.09.02
15:32
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
2026.09.02
14:52
Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
2026.09.02
13:21
Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Хоменко (1981) /
Інша поезія
Віслава Шимборська. Кінець і початок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віслава Шимборська. Кінець і початок
По кожній війні
хтось мусить поприбирати.
Адже сякий-такий порядок
сам не виникне.
Хтось мусить зіпхнути руїни
на узбіччя доріг,
щоб могли проїхати
вози, повні трупів.
Хтось мусить в’язнути
у дранті й попелі,
пружинах канап,
уламках скла
і кривавому ганчір’ї.
Хтось мусить застосувати балки
щоби підперти стіну,
хтось - засклити вікно
і повісити двері на петлі.
Це не фотогенічно
і вимагає часу.
Всі камери вже виїхали
на іншу війну.
Мости треба лагодити
і вокзали відновлювати.
Подертими будуть рукави
від закочування.
Хтось із мітлою в руках
згадує ще, як було.
Хтось слухає,
притакує, не відвертаючи погляду.
Але біля них уже
починають крутитися ті,
яким від цього буде нудно.
Хтось часом іще
викопує з-під куща
іржею роз’їдені аргументи,
складаючи їх до стосу залишків.
Ті, хто знав,
про що тут ішлося,
мусять поступитися місцем тим,
хто знає мало,
і менше, ніж мало,
і, врешті, зовсім нічого.
У траві, що проросла
над причинами та наслідками,
мусить хтось лежати собі
з колоском у зубах
і витріщатися на хмари.
Koniec i początek
Po każdej wojnie
ktoś musi posprzątać
Jaki taki porzadek
sam się przecież nie zrobi.
Ktoś musi zepchnąć gruzy
na pobocza dróg,
żeby mogły przejechać
wozy pełne trupów.
Ktoś musi grzęznąć
w szlamie i popiele,
sprężynach kanap,
drzazgach szkła
i krwawych szmatach.
Ktoś musi przywlec belkę
do podparcia ściany,
ktoś oszklić okno
i osadzić drzwi na zawiasach.
Fotogeniczne to nie jest
i wymaga lat.
Wszystkie kamery wyjechały już
na inną wojnę.
Mosty trzeba z powrotem
i dworce na nowo.
W strzępach będą rękawy
od zakasywania.
Ktoś z miotłą w rękach
wspomina jeszcze jak było.
Ktoś słucha
przytakuje nie urwaną głową.
Ale już w ich pobliżu
zaczną kręcić się tacy,
których to będzie nudzić.
Ktoś czasem jeszcze
wykopie spod krzaka
przeżarte rdzą argumenty
i poprzenosi je na stos odpadków.
Ci, co wiedzieli
o co tutaj szło,
muszą ustąpić miejsca tym,
co wiedzą mało.
I mniej niz mało.
I wreszcie tyle co nic.
W trawie, która porosła
przyczyny i skutki,
musi ktoś sobie leżeć
z kłosem w zębach
i gapić się na chmury.
хтось мусить поприбирати.
Адже сякий-такий порядок
сам не виникне.
Хтось мусить зіпхнути руїни
на узбіччя доріг,
щоб могли проїхати
вози, повні трупів.
Хтось мусить в’язнути
у дранті й попелі,
пружинах канап,
уламках скла
і кривавому ганчір’ї.
Хтось мусить застосувати балки
щоби підперти стіну,
хтось - засклити вікно
і повісити двері на петлі.
Це не фотогенічно
і вимагає часу.
Всі камери вже виїхали
на іншу війну.
Мости треба лагодити
і вокзали відновлювати.
Подертими будуть рукави
від закочування.
Хтось із мітлою в руках
згадує ще, як було.
Хтось слухає,
притакує, не відвертаючи погляду.
Але біля них уже
починають крутитися ті,
яким від цього буде нудно.
Хтось часом іще
викопує з-під куща
іржею роз’їдені аргументи,
складаючи їх до стосу залишків.
Ті, хто знав,
про що тут ішлося,
мусять поступитися місцем тим,
хто знає мало,
і менше, ніж мало,
і, врешті, зовсім нічого.
У траві, що проросла
над причинами та наслідками,
мусить хтось лежати собі
з колоском у зубах
і витріщатися на хмари.
Koniec i początek
Po każdej wojnie
ktoś musi posprzątać
Jaki taki porzadek
sam się przecież nie zrobi.
Ktoś musi zepchnąć gruzy
na pobocza dróg,
żeby mogły przejechać
wozy pełne trupów.
Ktoś musi grzęznąć
w szlamie i popiele,
sprężynach kanap,
drzazgach szkła
i krwawych szmatach.
Ktoś musi przywlec belkę
do podparcia ściany,
ktoś oszklić okno
i osadzić drzwi na zawiasach.
Fotogeniczne to nie jest
i wymaga lat.
Wszystkie kamery wyjechały już
na inną wojnę.
Mosty trzeba z powrotem
i dworce na nowo.
W strzępach będą rękawy
od zakasywania.
Ktoś z miotłą w rękach
wspomina jeszcze jak było.
Ktoś słucha
przytakuje nie urwaną głową.
Ale już w ich pobliżu
zaczną kręcić się tacy,
których to będzie nudzić.
Ktoś czasem jeszcze
wykopie spod krzaka
przeżarte rdzą argumenty
i poprzenosi je na stos odpadków.
Ci, co wiedzieli
o co tutaj szło,
muszą ustąpić miejsca tym,
co wiedzą mało.
I mniej niz mało.
I wreszcie tyle co nic.
W trawie, która porosła
przyczyny i skutki,
musi ktoś sobie leżeć
z kłosem w zębach
i gapić się na chmury.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
