Літеретурна композиція за творами
Тараса.Шевченка та Ігоря Міфа

Не згас Тарас.
Душа поета
На клич божественного злету
Здійнялася у небеса.
Туди, де вічність і краса,
Любов, добро і віра, й воля.
І Муза напуває зорі
Його немеркнучих пісень
Про день, вимолюваний день,
Котрого все ж не дочекав.
І часом вистраждане слово:
“Для кого я пишу? Для чого?..
А все-таки її люблю,
Мою Україну широку…”
Тарасе, брате, через роки,
Через потік десятиліть
Прийми уклін і щиру дяку
За тебе й скарби ”Кобзаря”
Й пробач, що ще не так високо
Зійшла жаданая Зоря,
Щоб дарувати всім тепло.
Що й досі “там тілько добро,
де нас нема.”
На чужині,
Не у своєму ріднім краї
Ми долі кращої шукаєм.
Чи може доля нам така –
Шукати кращого
не в себе.
Ніби й звертатися до неба,
А все ж
робити
все
не так?..
"Та іноді старий козак
Верзеться, грішному, усатий,
З своєю волею мені
На чорнім вороні - коні!.."
Ми вже навчились помирати
За тую волю.
А в житті
На чужині,
на чужині
Шукаємо потіхи в долі.
Чи то вже звиклі до неволі,
Чи дурнями судилось буть,
Чи дурнів
ліплять з нас мудріші?
Та блиск твоїх, Тарасе, віршів,
Твоїх “кровавих тяжких сльоз’’,
А їх чимало пролилось
“На марне поле”,
не забути.
З розтятої буттям струни
Не марно сльози пролились.
Надміру хижої отрути
Напились у житті колись
І живемо, як отруєні,
А ліку й досі не знайшли.
То хто ж ми є у сьогоденні?!
Куди йдемо?
Куди прийшли?!
"Благословенная в женах
Святая праведная мати
Святого сина на землі,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось,
І на Україні світилось
Те слово. Божеє кадило.
Кадило істини.
Амінь."