![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.26
14:08
Сталяться нерви, як приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
2024.06.26
12:27
Якщо українець – чини як Отець,
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
2024.06.26
08:49
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
2024.06.26
08:47
Летять слони-2
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
2024.06.26
08:17
Вклонюся житу, жито – це життя,
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
2024.06.26
05:38
За межею небокраю
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
2024.06.26
01:32
Римуються почуття.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
2024.06.25
21:22
Феєрія літа - в сонячних бризках,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
2024.06.25
13:26
Краса на попелищі - Божий дар,
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
2024.06.25
13:14
Я тобі іще наснюся в шум дощу,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
2024.06.25
11:34
Кам’яний голос тиші
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
2024.06.25
08:48
Я правду накришу вам дрібно-дрібно,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
2024.06.25
07:55
Озираючись на схід
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
2024.06.25
00:50
Єдиний вихід - Перемога!
Це знає вільний наш народ.
Велика й праведна дорога -
Супроти всіх дрібних турбот.
Вже ясно: хто чужий, хто свій...
Єдиний вихід - Перемога!
Це світла й темряви двобій!
Це знає вільний наш народ.
Велика й праведна дорога -
Супроти всіх дрібних турбот.
Вже ясно: хто чужий, хто свій...
Єдиний вихід - Перемога!
Це світла й темряви двобій!
2024.06.25
00:11
У мене набагато більше свят,
аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голо
аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голо
2024.06.24
21:08
В кімнаті оцій чорно-білі примари. Знову
Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Спокій знайомого голосу і музики витікають із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
І тому я кажу не чудернацькі, ні не дивні, вслухайся,
В оці н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти сидиш у профіль, фрази пливуть шрифтом.
Спокій знайомого голосу і музики витікають із грамофону.
Край неба у твоїй кімнаті і яблуні за вікном
І тому я кажу не чудернацькі, ні не дивні, вслухайся,
В оці н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Лариса Ліщук (1969) /
Проза
Ніч без тебе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ніч без тебе
Ніч. Темнота ховається по куткам кімнати, граючись у піджмурки з ліхтарем, що самотньо стовбичить на вулиці. Думки хаотично метушаться у замкнутому просторі, розбиваючись об холодні стіни, сповзають у розпачі на підлогу і затихають. Тиша несамовито рве душу, гримить у вухах, розкотисто і рвучко, стукотом власного серця.
Пустка. Навкруг одна безмежна пустка. Здається, що на всій великій густонаселеній планеті з міліардами землян на її спині, ти одна однісінька у своєму горі.
Пішов, він пішов, тихо, холодно, назавжди. Залишивши по собі руїни і таку незрозумілу порожнечу в серці, на душі, в кімнаті, у всьому світі. Як, як, як це могло статись? Розум все ще по інерції намагається дати пояснення, знайти помилку у слові «пішов».
Надія - примарна, пуста і нещира, поволокою стелиться у темряві, закрадається в душу отруюючи її, паралізуючи, не даючи шансу на видужання, хоч болісне та затяжне, але видужання. Він ще повернеться, він ще обов’язково повернеться, нашіптує вона зраненому серцю зрошуючи його гіркою, солоною сльозою забуття.
Ніч жменями сіє розпач, щедро, похапцем, він падає і проростає, заглядає тихо в очі, змією оплутує шию і від цього стає так нестерпно дихати, думати, жити.
Ніч, безмежна ніч, без кінця і краю довжиною в ціле життя по краплині випиває кров,
без анестезії зламує мозок і змішує все грішне й праведне, від чого втрачається реальність. Біль стікає чистою росою по щоках, і з кожною краплиною чорні думки, сіріють, стираючи трагізм у зіницях , все більше і більше добавляючи білих фарб до палітри буття.
Тихо підкрадається ранок з його прохолодним мороком, який наповнює кімнату втомою, гасить в’їдливий ліхтар і у цих вранішніх сутінках Бог у серце зроняє маленьке зернятко Віри, Віри у Бога, Віри у людей, Віри у майбутнє, хоч і без тебе.
17.03.2010р.
Пустка. Навкруг одна безмежна пустка. Здається, що на всій великій густонаселеній планеті з міліардами землян на її спині, ти одна однісінька у своєму горі.
Пішов, він пішов, тихо, холодно, назавжди. Залишивши по собі руїни і таку незрозумілу порожнечу в серці, на душі, в кімнаті, у всьому світі. Як, як, як це могло статись? Розум все ще по інерції намагається дати пояснення, знайти помилку у слові «пішов».
Надія - примарна, пуста і нещира, поволокою стелиться у темряві, закрадається в душу отруюючи її, паралізуючи, не даючи шансу на видужання, хоч болісне та затяжне, але видужання. Він ще повернеться, він ще обов’язково повернеться, нашіптує вона зраненому серцю зрошуючи його гіркою, солоною сльозою забуття.
Ніч жменями сіє розпач, щедро, похапцем, він падає і проростає, заглядає тихо в очі, змією оплутує шию і від цього стає так нестерпно дихати, думати, жити.
Ніч, безмежна ніч, без кінця і краю довжиною в ціле життя по краплині випиває кров,
без анестезії зламує мозок і змішує все грішне й праведне, від чого втрачається реальність. Біль стікає чистою росою по щоках, і з кожною краплиною чорні думки, сіріють, стираючи трагізм у зіницях , все більше і більше добавляючи білих фарб до палітри буття.
Тихо підкрадається ранок з його прохолодним мороком, який наповнює кімнату втомою, гасить в’їдливий ліхтар і у цих вранішніх сутінках Бог у серце зроняє маленьке зернятко Віри, Віри у Бога, Віри у людей, Віри у майбутнє, хоч і без тебе.
17.03.2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію