Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Мак (1992) /
Проза
Коли бракує слів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли бракує слів
Осінній сон – лише причина… Була розмова - лише хвилина. Слова словами підганяють. Хоча знайомі – не гуляють. Падають погляди скоса. На землю скотилася роса. Та не впаде вона колись – І погляд їх стане прямий. Та кров кипить, бурлить у жилах… І це уже не в їхніх силах Бажанню тіла опиратись. А воно хоче віддатись, кохатись. І вже віддалось – немало сили! Бажання тіла охопило жили. Але не було це диким пориванням… Вперше здалося їй коханням… Та чи коханням чи жагою? Ковтком води? Життя напоєм? Можливо, сльози з очей проллються , та серця струни цього вже не бояться…
Можливо, це здасться тобі смішним, але я тебе боюсь... Твого погляду, обійм і поцілунків. Я їх ненавиджу за те, що так ЛЮБЛЮ...
Ці очі, які кидають невинний погляд, але пронизливо-п’янкий і такий милий... Я б насолоджувалася ним днями. Чому не вічно? Вічно б твої очі не могли дивитись... Вони б погасли, а мої плакали б без них... Навіть ві сні я бачу ці очі. Я готова в них втопитись... Вони не можуть мене зрадити, не можуть зробити боляче...
Обійми... В них лише відчуваю себе захищеною, потрібною, зігрітою... Лише в цих міцних обіймах я забуваюсь. Десь далеко відходить для мене буденність, проблеми, сердечний біль, незрозумілі страждання... Є тільки ти!!! Знаєш, а я боюсь в них заснути... А що як я проснусь, то лежатиму сама в холодному ліжку? Я не боюсь спати сама...
Я боюсь лишитись самотньою, коли мені так потрібна чиясь підтримка...Вони мене виводять із-за заземлення... Вони - мій RELAX...
Поцілунки - це щось!!!!!!!!! Найсолодший в світі шоколад здається в порівнянні з ними гірким... Попробуєш раз і хочеться ще. Це як наркотик особливого виду...
Але все одно я тебе боюся!!!
Ти якийсь дивний... Не такий як всі! Ти копаєшся в моїй душі і серці, ти хочеш їх відкрити... Мій світ, який я ховаю за кам’яною стіною... Я цього боюсь... Я не дозволю тобі відкрити його, адже ти можеш причинити мені біль...
Я не знаю, чи я тобі говорила, але я не виношу болі: душевної, моральної, фізичної будь-якої... Моє серце її не стягне... Якщо я підпущу тебе ще ближче - ти зробиш мені боляче, а я цього боюсь... Боюсь втратити друга, а здобути тільки коханця... Я боюсь, що ти пізнаєш мене справжню...
Але я вже звикла до тебе, підпустила на недопустиму відстань, неможу без
RELAX-у, як наркоман без поцілунків.Вмираю без цих очей... Мені страшно, бо я вже не можу без тебе, хоч іноді не розумію і чому.... Але цей страх такий солодкий, що здається не таким вже й страшним...
Можливо, це здасться тобі смішним, але я тебе боюсь... Твого погляду, обійм і поцілунків. Я їх ненавиджу за те, що так ЛЮБЛЮ...
Ці очі, які кидають невинний погляд, але пронизливо-п’янкий і такий милий... Я б насолоджувалася ним днями. Чому не вічно? Вічно б твої очі не могли дивитись... Вони б погасли, а мої плакали б без них... Навіть ві сні я бачу ці очі. Я готова в них втопитись... Вони не можуть мене зрадити, не можуть зробити боляче...
Обійми... В них лише відчуваю себе захищеною, потрібною, зігрітою... Лише в цих міцних обіймах я забуваюсь. Десь далеко відходить для мене буденність, проблеми, сердечний біль, незрозумілі страждання... Є тільки ти!!! Знаєш, а я боюсь в них заснути... А що як я проснусь, то лежатиму сама в холодному ліжку? Я не боюсь спати сама...
Я боюсь лишитись самотньою, коли мені так потрібна чиясь підтримка...Вони мене виводять із-за заземлення... Вони - мій RELAX...
Поцілунки - це щось!!!!!!!!! Найсолодший в світі шоколад здається в порівнянні з ними гірким... Попробуєш раз і хочеться ще. Це як наркотик особливого виду...
Але все одно я тебе боюся!!!
Ти якийсь дивний... Не такий як всі! Ти копаєшся в моїй душі і серці, ти хочеш їх відкрити... Мій світ, який я ховаю за кам’яною стіною... Я цього боюсь... Я не дозволю тобі відкрити його, адже ти можеш причинити мені біль...
Я не знаю, чи я тобі говорила, але я не виношу болі: душевної, моральної, фізичної будь-якої... Моє серце її не стягне... Якщо я підпущу тебе ще ближче - ти зробиш мені боляче, а я цього боюсь... Боюсь втратити друга, а здобути тільки коханця... Я боюсь, що ти пізнаєш мене справжню...
Але я вже звикла до тебе, підпустила на недопустиму відстань, неможу без
RELAX-у, як наркоман без поцілунків.Вмираю без цих очей... Мені страшно, бо я вже не можу без тебе, хоч іноді не розумію і чому.... Але цей страх такий солодкий, що здається не таким вже й страшним...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
