Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Пожежа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пожежа
Семен Федорович сьогоднi встав похмурим та невдоволеним. Ходив по подвiр’ю , наче сновида. Його настрою буцiмто спiвчувала природа: хмари повзли валом, зачипляючи стрiху. I те небесне безладдя вiдгукувалося в старих напрацьованих руках та ногах, водночас хапаючи то за серце, то за печiнку. Дивлячись на нього , баба Настя почала мовчки пiдсовувати пiсля снiданку то редьку, настояну на самогонi, то горобину на меду: мовляв, розтирайся та видужуй, смакуй та вилiковувайся. Так вона завжди говорила сама собi, коли починалася недуга. Але дiд наче й не звернув уваги на тi мовчазнi послуги, i , що найцiкавiше, - не потягнувся до чарки. Щось бентежило його розум та душу, не давало спокiйно виконувати селянськi справи: лежав на дровiтнях недоточений рубанок, поза вуглом стояла коса, чекаючи дiдових рук. А вiн зiбрався та пiшов на город, де так гарно розрослися кукурудза та картопля, млiли зеленуватi кабачки та червонiло помiдорове угiддя.
Пiд хмарами все воно було потемнiлим, чекаючи вiд дiда пiдтримки, допомоги, наче благало спасти вiд темряви: «Сонечка!»
Семене, Семене, швидше йди до хати! Аварiя в Чорнобилi.Сповiстили по радiо, щоб мешканцi нашого села збирали грошi й документи, бо зараз
над’їдуть автобуси i будуть вивозити людей кудись у безпечне мiсце, а будинки та всi речi – дезактивувати. Що ж це робиться на бiлому свiтi? Де
ж ми, - розпачливо вигукувала вона перед занiмiлим чоловiком, - тепер житимемо? На кого хату покинемо i все, що зросло? Дивись, який чудовий сад! А тварин куди?
Плачучи вiд несподiваної гiркої новини, Анастасiя Степанiвна метушилася туди-сюди i все прихлопувала себе по бокам. – Ой, божечки, божечки! Що ж його робити? Та ще й ти захворiв!
Хмари котилися одна за одною, випираючи то збоку, то зверху, пiдштовхуючи та пермiшуючись в собi. Здавалося, що це їх вина в усьому, що сталося. Це вони своєю темною силою притягли за собою дурну звiстку.
Нiкуди не поїду, - якось скреготнув, а не вимовив чоловiк.
Як, не поїдеш? Зараз вiйськовi вже будуть. Збирай, що треба!
А в нас є що збирати? – запитав боляче.
Через деякий час пройшла машина голови сiльської ради з гучномовцем. Люди метушилися, не звертаючи уваги на негоду, а вона
змагалася з горем, вiдображаючи даремнi клопоти i наснагу, впертiсть людини в досягненнi мети.
Вiйськовi в противогазах i без них випроводжували людей, пiдсаджуючи на автобуси, машини, пiдводи… Враження таємної вiйни не залишало.
Бабка Анастасiя вивела з двору корову i теля, намагаючись прив’язати налигачами до автобусу. Дiд мовчав, а водiй несамовито репетував:
З глузду з’їхала , стара, чи що? Куди ти їх тягнеш? Чи не бачиш,
що й людей треба наверх пiднiмати? Чи, може, тварина вгониться за
автобусом?
Дiд Семен повiльно пiдiйшов до дружини, поклав руку на плече:
- Залишаймося тут, Настю, нiкуди не поiдемо. Вже роки не тi, щоб чогось боятися. Скiльки проживемо, стiльки й буде…
Бабка зворушливо розплакалася. Корова i теля почали знову жувати щирицю в яслах, а бабка пiшла до кухнi готувати страви. I тiльки дiд сумно дивився на автобуси й вози, машини й мотоцикли, що тягнулися з рiдного гнiзда кулись в незнане, немов птахи з пожежi.
Пiд хмарами все воно було потемнiлим, чекаючи вiд дiда пiдтримки, допомоги, наче благало спасти вiд темряви: «Сонечка!»
Семене, Семене, швидше йди до хати! Аварiя в Чорнобилi.Сповiстили по радiо, щоб мешканцi нашого села збирали грошi й документи, бо зараз
над’їдуть автобуси i будуть вивозити людей кудись у безпечне мiсце, а будинки та всi речi – дезактивувати. Що ж це робиться на бiлому свiтi? Де
ж ми, - розпачливо вигукувала вона перед занiмiлим чоловiком, - тепер житимемо? На кого хату покинемо i все, що зросло? Дивись, який чудовий сад! А тварин куди?
Плачучи вiд несподiваної гiркої новини, Анастасiя Степанiвна метушилася туди-сюди i все прихлопувала себе по бокам. – Ой, божечки, божечки! Що ж його робити? Та ще й ти захворiв!
Хмари котилися одна за одною, випираючи то збоку, то зверху, пiдштовхуючи та пермiшуючись в собi. Здавалося, що це їх вина в усьому, що сталося. Це вони своєю темною силою притягли за собою дурну звiстку.
Нiкуди не поїду, - якось скреготнув, а не вимовив чоловiк.
Як, не поїдеш? Зараз вiйськовi вже будуть. Збирай, що треба!
А в нас є що збирати? – запитав боляче.
Через деякий час пройшла машина голови сiльської ради з гучномовцем. Люди метушилися, не звертаючи уваги на негоду, а вона
змагалася з горем, вiдображаючи даремнi клопоти i наснагу, впертiсть людини в досягненнi мети.
Вiйськовi в противогазах i без них випроводжували людей, пiдсаджуючи на автобуси, машини, пiдводи… Враження таємної вiйни не залишало.
Бабка Анастасiя вивела з двору корову i теля, намагаючись прив’язати налигачами до автобусу. Дiд мовчав, а водiй несамовито репетував:
З глузду з’їхала , стара, чи що? Куди ти їх тягнеш? Чи не бачиш,
що й людей треба наверх пiднiмати? Чи, може, тварина вгониться за
автобусом?
Дiд Семен повiльно пiдiйшов до дружини, поклав руку на плече:
- Залишаймося тут, Настю, нiкуди не поiдемо. Вже роки не тi, щоб чогось боятися. Скiльки проживемо, стiльки й буде…
Бабка зворушливо розплакалася. Корова i теля почали знову жувати щирицю в яслах, а бабка пiшла до кухнi готувати страви. I тiльки дiд сумно дивився на автобуси й вози, машини й мотоцикли, що тягнулися з рiдного гнiзда кулись в незнане, немов птахи з пожежi.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
