Мрії великих мрійників ніколи не виконуються. Вони передаються іншим.

Альфред Л. Уайтхед.

із глека білої глини лив ти воду до чашки,
і проливалась розмова повінню через край.
через три довгих роки – очі – зелені фісташки.
вії пухнасті злітали , висли ж, мов гирі, тяжко -
от ти який колючий - відчаю- самурай.

блюдце залито вщент, істин персидський килим.
дивний ручай зміїться під босоногий світ…
годі, вже водопаду із кислуватим стилем!
глянь - ліхтарями в серці краплі жалю застигли,
коли приніс науку, - дай скуштувати плід.

чашка – це ти моя пташко, повінь – твоя уява,
скільки не лий уроків, місце їм – з криги дім.
треба звільнити душу під зеленаві трави,
де діаманти немиті довгі роки без оправи,
вислизнуть на волосся плавним життям своїм.

викинь турботу-поспіх, наче торбину драну,
йди собі стежкою мрії й зорі складай до грудей,
вільно вдихнувши повітря з неба свого екрану,
станеш, як дикий лотос, і зарубцюється рана ,
вирине мирний голуб духом нових ідей.


Вербна неділя. 2010року.