Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
О ЛЮБВИ И О СУДЬБЕ – ОБО МНЕ И О ТЕБЕ(минипоэма)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
О ЛЮБВИ И О СУДЬБЕ – ОБО МНЕ И О ТЕБЕ(минипоэма)
1
Був я парубок високий,
Чепурний - анфас і збоку,
І дівок усіх кохав –
Видно, вдача вже така:
Чорноброва, хитролиця,
Схильна щиро веселиться.
Жив, тужить не мавши часу,
Та ЇЇ – впізнав одразу:
До медпункту у село
Практикантку занесло.
Перед дівкою міською
Кінь спіткнувся піді мною:
Правди нікуди подіти –
Сам піймався я у сіті.
2
Церква, загс, весілля. Звісно:
Ми гайнули жити в місто.
Років, десь так, через три
Стал по-русски говорить,
А с красавицей-женой
На ночь, как шахтёр в забой...
Наслаждался неустанно
Безупречно-гибким станом,
Формой ягодиц и ног,
Грудью нежной, как пирог...
Россыпь сладостных чудес:
Декольте, крутой разрез –
В ангельском обличье бес
(Как в неё он только влез?).
3
Как людей меняют годы:
Растолстела после родов,
Стала мнительна и зла –
Пилит, как бензопила...
Как-то задержался где-то,
Но домой пришёл – к рассвету:
Смотрит злобно на меня,
Раскричалась – не унять,
И, как водится, опять
Не пускает на кровать.
И бухтеть же ей охота –
Мне же утром на работу.
И ворчать не надоело:
Ну её какое дело
С кем гулял и что я пил:
«Тихо, Маша! Не глупи!
Я к тебе не пристаю!?
Не трави ты жизнь мою!»
4
На диванчике прилёг
И уснул «без задних ног»,
Издавая крик и стон –
Видел я кошмарный сон.
В этом сне жена-лисица,
Пряча хитрость за ресницы,
На колени мне садится,
Как любви свободной жрица.
Чтобы я блудить не мог,
Крепко взяв, что между ног
Было у меня мужского,
Поднимает нож столовый.
Тёща села мне на грудь,
Что ни крикнуть, ни вдохнуть...
Раньше ласки я любил,
Но теперь – что было сил,
Бился, словно рыба в сетке,
Подавая знак соседке.
Напрягаясь ошалело,
Жалобно кровать скрипела,
Ударяясь по стене.
А соседка, в полусне,
Чёрной завистью горела,
Изгибая страстно тело:
Третий год без мужика,
А у них – страстей вулкан!
Я сражался, сколько мог,
Только близился итог:
Смех жены и сердце –«ёк!»...
Спас будильника звонок.
5
Весь в поту, едва живой,
С ошалевшей головой,
Первый раз перекрестился,
Всех святых благодарил,
Обращаясь к звёздной выси,
Плакал из последних сил
И, похоже, был услышан –
Мне раздался голос свыше:
«Ну, не хнычь, ведь ты – мужчина!
Позабудь свою кручину,
Слушай мой тебе совет –
У тебя не будет бед,
Если ты одно поймёшь:
«Что посеешь – то пожнёшь!»
6
Смял меня тяжёлый стрес:
К сексу интерес исчез,
Женщин, тёщи и жены –
Всех боюсь, как сатаны!
Стал примерный семьянин:
Зять, супруг и божий сын –
Ласков, тих...
Лишь иногда
Вспомню прежние года...
(5.03.01 – 30.03.10)г.
Був я парубок високий,
Чепурний - анфас і збоку,
І дівок усіх кохав –
Видно, вдача вже така:
Чорноброва, хитролиця,
Схильна щиро веселиться.
Жив, тужить не мавши часу,
Та ЇЇ – впізнав одразу:
До медпункту у село
Практикантку занесло.
Перед дівкою міською
Кінь спіткнувся піді мною:
Правди нікуди подіти –
Сам піймався я у сіті.
2
Церква, загс, весілля. Звісно:
Ми гайнули жити в місто.
Років, десь так, через три
Стал по-русски говорить,
А с красавицей-женой
На ночь, как шахтёр в забой...
Наслаждался неустанно
Безупречно-гибким станом,
Формой ягодиц и ног,
Грудью нежной, как пирог...
Россыпь сладостных чудес:
Декольте, крутой разрез –
В ангельском обличье бес
(Как в неё он только влез?).
3
Как людей меняют годы:
Растолстела после родов,
Стала мнительна и зла –
Пилит, как бензопила...
Как-то задержался где-то,
Но домой пришёл – к рассвету:
Смотрит злобно на меня,
Раскричалась – не унять,
И, как водится, опять
Не пускает на кровать.
И бухтеть же ей охота –
Мне же утром на работу.
И ворчать не надоело:
Ну её какое дело
С кем гулял и что я пил:
«Тихо, Маша! Не глупи!
Я к тебе не пристаю!?
Не трави ты жизнь мою!»
4
На диванчике прилёг
И уснул «без задних ног»,
Издавая крик и стон –
Видел я кошмарный сон.
В этом сне жена-лисица,
Пряча хитрость за ресницы,
На колени мне садится,
Как любви свободной жрица.
Чтобы я блудить не мог,
Крепко взяв, что между ног
Было у меня мужского,
Поднимает нож столовый.
Тёща села мне на грудь,
Что ни крикнуть, ни вдохнуть...
Раньше ласки я любил,
Но теперь – что было сил,
Бился, словно рыба в сетке,
Подавая знак соседке.
Напрягаясь ошалело,
Жалобно кровать скрипела,
Ударяясь по стене.
А соседка, в полусне,
Чёрной завистью горела,
Изгибая страстно тело:
Третий год без мужика,
А у них – страстей вулкан!
Я сражался, сколько мог,
Только близился итог:
Смех жены и сердце –«ёк!»...
Спас будильника звонок.
5
Весь в поту, едва живой,
С ошалевшей головой,
Первый раз перекрестился,
Всех святых благодарил,
Обращаясь к звёздной выси,
Плакал из последних сил
И, похоже, был услышан –
Мне раздался голос свыше:
«Ну, не хнычь, ведь ты – мужчина!
Позабудь свою кручину,
Слушай мой тебе совет –
У тебя не будет бед,
Если ты одно поймёшь:
«Что посеешь – то пожнёшь!»
6
Смял меня тяжёлый стрес:
К сексу интерес исчез,
Женщин, тёщи и жены –
Всех боюсь, как сатаны!
Стал примерный семьянин:
Зять, супруг и божий сын –
Ласков, тих...
Лишь иногда
Вспомню прежние года...
(5.03.01 – 30.03.10)г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
