Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
О ЛЮБВИ И О СУДЬБЕ – ОБО МНЕ И О ТЕБЕ(минипоэма)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
О ЛЮБВИ И О СУДЬБЕ – ОБО МНЕ И О ТЕБЕ(минипоэма)
1
Був я парубок високий,
Чепурний - анфас і збоку,
І дівок усіх кохав –
Видно, вдача вже така:
Чорноброва, хитролиця,
Схильна щиро веселиться.
Жив, тужить не мавши часу,
Та ЇЇ – впізнав одразу:
До медпункту у село
Практикантку занесло.
Перед дівкою міською
Кінь спіткнувся піді мною:
Правди нікуди подіти –
Сам піймався я у сіті.
2
Церква, загс, весілля. Звісно:
Ми гайнули жити в місто.
Років, десь так, через три
Стал по-русски говорить,
А с красавицей-женой
На ночь, как шахтёр в забой...
Наслаждался неустанно
Безупречно-гибким станом,
Формой ягодиц и ног,
Грудью нежной, как пирог...
Россыпь сладостных чудес:
Декольте, крутой разрез –
В ангельском обличье бес
(Как в неё он только влез?).
3
Как людей меняют годы:
Растолстела после родов,
Стала мнительна и зла –
Пилит, как бензопила...
Как-то задержался где-то,
Но домой пришёл – к рассвету:
Смотрит злобно на меня,
Раскричалась – не унять,
И, как водится, опять
Не пускает на кровать.
И бухтеть же ей охота –
Мне же утром на работу.
И ворчать не надоело:
Ну её какое дело
С кем гулял и что я пил:
«Тихо, Маша! Не глупи!
Я к тебе не пристаю!?
Не трави ты жизнь мою!»
4
На диванчике прилёг
И уснул «без задних ног»,
Издавая крик и стон –
Видел я кошмарный сон.
В этом сне жена-лисица,
Пряча хитрость за ресницы,
На колени мне садится,
Как любви свободной жрица.
Чтобы я блудить не мог,
Крепко взяв, что между ног
Было у меня мужского,
Поднимает нож столовый.
Тёща села мне на грудь,
Что ни крикнуть, ни вдохнуть...
Раньше ласки я любил,
Но теперь – что было сил,
Бился, словно рыба в сетке,
Подавая знак соседке.
Напрягаясь ошалело,
Жалобно кровать скрипела,
Ударяясь по стене.
А соседка, в полусне,
Чёрной завистью горела,
Изгибая страстно тело:
Третий год без мужика,
А у них – страстей вулкан!
Я сражался, сколько мог,
Только близился итог:
Смех жены и сердце –«ёк!»...
Спас будильника звонок.
5
Весь в поту, едва живой,
С ошалевшей головой,
Первый раз перекрестился,
Всех святых благодарил,
Обращаясь к звёздной выси,
Плакал из последних сил
И, похоже, был услышан –
Мне раздался голос свыше:
«Ну, не хнычь, ведь ты – мужчина!
Позабудь свою кручину,
Слушай мой тебе совет –
У тебя не будет бед,
Если ты одно поймёшь:
«Что посеешь – то пожнёшь!»
6
Смял меня тяжёлый стрес:
К сексу интерес исчез,
Женщин, тёщи и жены –
Всех боюсь, как сатаны!
Стал примерный семьянин:
Зять, супруг и божий сын –
Ласков, тих...
Лишь иногда
Вспомню прежние года...
(5.03.01 – 30.03.10)г.
Був я парубок високий,
Чепурний - анфас і збоку,
І дівок усіх кохав –
Видно, вдача вже така:
Чорноброва, хитролиця,
Схильна щиро веселиться.
Жив, тужить не мавши часу,
Та ЇЇ – впізнав одразу:
До медпункту у село
Практикантку занесло.
Перед дівкою міською
Кінь спіткнувся піді мною:
Правди нікуди подіти –
Сам піймався я у сіті.
2
Церква, загс, весілля. Звісно:
Ми гайнули жити в місто.
Років, десь так, через три
Стал по-русски говорить,
А с красавицей-женой
На ночь, как шахтёр в забой...
Наслаждался неустанно
Безупречно-гибким станом,
Формой ягодиц и ног,
Грудью нежной, как пирог...
Россыпь сладостных чудес:
Декольте, крутой разрез –
В ангельском обличье бес
(Как в неё он только влез?).
3
Как людей меняют годы:
Растолстела после родов,
Стала мнительна и зла –
Пилит, как бензопила...
Как-то задержался где-то,
Но домой пришёл – к рассвету:
Смотрит злобно на меня,
Раскричалась – не унять,
И, как водится, опять
Не пускает на кровать.
И бухтеть же ей охота –
Мне же утром на работу.
И ворчать не надоело:
Ну её какое дело
С кем гулял и что я пил:
«Тихо, Маша! Не глупи!
Я к тебе не пристаю!?
Не трави ты жизнь мою!»
4
На диванчике прилёг
И уснул «без задних ног»,
Издавая крик и стон –
Видел я кошмарный сон.
В этом сне жена-лисица,
Пряча хитрость за ресницы,
На колени мне садится,
Как любви свободной жрица.
Чтобы я блудить не мог,
Крепко взяв, что между ног
Было у меня мужского,
Поднимает нож столовый.
Тёща села мне на грудь,
Что ни крикнуть, ни вдохнуть...
Раньше ласки я любил,
Но теперь – что было сил,
Бился, словно рыба в сетке,
Подавая знак соседке.
Напрягаясь ошалело,
Жалобно кровать скрипела,
Ударяясь по стене.
А соседка, в полусне,
Чёрной завистью горела,
Изгибая страстно тело:
Третий год без мужика,
А у них – страстей вулкан!
Я сражался, сколько мог,
Только близился итог:
Смех жены и сердце –«ёк!»...
Спас будильника звонок.
5
Весь в поту, едва живой,
С ошалевшей головой,
Первый раз перекрестился,
Всех святых благодарил,
Обращаясь к звёздной выси,
Плакал из последних сил
И, похоже, был услышан –
Мне раздался голос свыше:
«Ну, не хнычь, ведь ты – мужчина!
Позабудь свою кручину,
Слушай мой тебе совет –
У тебя не будет бед,
Если ты одно поймёшь:
«Что посеешь – то пожнёшь!»
6
Смял меня тяжёлый стрес:
К сексу интерес исчез,
Женщин, тёщи и жены –
Всех боюсь, как сатаны!
Стал примерный семьянин:
Зять, супруг и божий сын –
Ласков, тих...
Лишь иногда
Вспомню прежние года...
(5.03.01 – 30.03.10)г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
