
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
О ЛЮБВИ И О СУДЬБЕ – ОБО МНЕ И О ТЕБЕ(минипоэма)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
О ЛЮБВИ И О СУДЬБЕ – ОБО МНЕ И О ТЕБЕ(минипоэма)
1
Був я парубок високий,
Чепурний - анфас і збоку,
І дівок усіх кохав –
Видно, вдача вже така:
Чорноброва, хитролиця,
Схильна щиро веселиться.
Жив, тужить не мавши часу,
Та ЇЇ – впізнав одразу:
До медпункту у село
Практикантку занесло.
Перед дівкою міською
Кінь спіткнувся піді мною:
Правди нікуди подіти –
Сам піймався я у сіті.
2
Церква, загс, весілля. Звісно:
Ми гайнули жити в місто.
Років, десь так, через три
Стал по-русски говорить,
А с красавицей-женой
На ночь, как шахтёр в забой...
Наслаждался неустанно
Безупречно-гибким станом,
Формой ягодиц и ног,
Грудью нежной, как пирог...
Россыпь сладостных чудес:
Декольте, крутой разрез –
В ангельском обличье бес
(Как в неё он только влез?).
3
Как людей меняют годы:
Растолстела после родов,
Стала мнительна и зла –
Пилит, как бензопила...
Как-то задержался где-то,
Но домой пришёл – к рассвету:
Смотрит злобно на меня,
Раскричалась – не унять,
И, как водится, опять
Не пускает на кровать.
И бухтеть же ей охота –
Мне же утром на работу.
И ворчать не надоело:
Ну её какое дело
С кем гулял и что я пил:
«Тихо, Маша! Не глупи!
Я к тебе не пристаю!?
Не трави ты жизнь мою!»
4
На диванчике прилёг
И уснул «без задних ног»,
Издавая крик и стон –
Видел я кошмарный сон.
В этом сне жена-лисица,
Пряча хитрость за ресницы,
На колени мне садится,
Как любви свободной жрица.
Чтобы я блудить не мог,
Крепко взяв, что между ног
Было у меня мужского,
Поднимает нож столовый.
Тёща села мне на грудь,
Что ни крикнуть, ни вдохнуть...
Раньше ласки я любил,
Но теперь – что было сил,
Бился, словно рыба в сетке,
Подавая знак соседке.
Напрягаясь ошалело,
Жалобно кровать скрипела,
Ударяясь по стене.
А соседка, в полусне,
Чёрной завистью горела,
Изгибая страстно тело:
Третий год без мужика,
А у них – страстей вулкан!
Я сражался, сколько мог,
Только близился итог:
Смех жены и сердце –«ёк!»...
Спас будильника звонок.
5
Весь в поту, едва живой,
С ошалевшей головой,
Первый раз перекрестился,
Всех святых благодарил,
Обращаясь к звёздной выси,
Плакал из последних сил
И, похоже, был услышан –
Мне раздался голос свыше:
«Ну, не хнычь, ведь ты – мужчина!
Позабудь свою кручину,
Слушай мой тебе совет –
У тебя не будет бед,
Если ты одно поймёшь:
«Что посеешь – то пожнёшь!»
6
Смял меня тяжёлый стрес:
К сексу интерес исчез,
Женщин, тёщи и жены –
Всех боюсь, как сатаны!
Стал примерный семьянин:
Зять, супруг и божий сын –
Ласков, тих...
Лишь иногда
Вспомню прежние года...
(5.03.01 – 30.03.10)г.
Був я парубок високий,
Чепурний - анфас і збоку,
І дівок усіх кохав –
Видно, вдача вже така:
Чорноброва, хитролиця,
Схильна щиро веселиться.
Жив, тужить не мавши часу,
Та ЇЇ – впізнав одразу:
До медпункту у село
Практикантку занесло.
Перед дівкою міською
Кінь спіткнувся піді мною:
Правди нікуди подіти –
Сам піймався я у сіті.
2
Церква, загс, весілля. Звісно:
Ми гайнули жити в місто.
Років, десь так, через три
Стал по-русски говорить,
А с красавицей-женой
На ночь, как шахтёр в забой...
Наслаждался неустанно
Безупречно-гибким станом,
Формой ягодиц и ног,
Грудью нежной, как пирог...
Россыпь сладостных чудес:
Декольте, крутой разрез –
В ангельском обличье бес
(Как в неё он только влез?).
3
Как людей меняют годы:
Растолстела после родов,
Стала мнительна и зла –
Пилит, как бензопила...
Как-то задержался где-то,
Но домой пришёл – к рассвету:
Смотрит злобно на меня,
Раскричалась – не унять,
И, как водится, опять
Не пускает на кровать.
И бухтеть же ей охота –
Мне же утром на работу.
И ворчать не надоело:
Ну её какое дело
С кем гулял и что я пил:
«Тихо, Маша! Не глупи!
Я к тебе не пристаю!?
Не трави ты жизнь мою!»
4
На диванчике прилёг
И уснул «без задних ног»,
Издавая крик и стон –
Видел я кошмарный сон.
В этом сне жена-лисица,
Пряча хитрость за ресницы,
На колени мне садится,
Как любви свободной жрица.
Чтобы я блудить не мог,
Крепко взяв, что между ног
Было у меня мужского,
Поднимает нож столовый.
Тёща села мне на грудь,
Что ни крикнуть, ни вдохнуть...
Раньше ласки я любил,
Но теперь – что было сил,
Бился, словно рыба в сетке,
Подавая знак соседке.
Напрягаясь ошалело,
Жалобно кровать скрипела,
Ударяясь по стене.
А соседка, в полусне,
Чёрной завистью горела,
Изгибая страстно тело:
Третий год без мужика,
А у них – страстей вулкан!
Я сражался, сколько мог,
Только близился итог:
Смех жены и сердце –«ёк!»...
Спас будильника звонок.
5
Весь в поту, едва живой,
С ошалевшей головой,
Первый раз перекрестился,
Всех святых благодарил,
Обращаясь к звёздной выси,
Плакал из последних сил
И, похоже, был услышан –
Мне раздался голос свыше:
«Ну, не хнычь, ведь ты – мужчина!
Позабудь свою кручину,
Слушай мой тебе совет –
У тебя не будет бед,
Если ты одно поймёшь:
«Что посеешь – то пожнёшь!»
6
Смял меня тяжёлый стрес:
К сексу интерес исчез,
Женщин, тёщи и жены –
Всех боюсь, как сатаны!
Стал примерный семьянин:
Зять, супруг и божий сын –
Ласков, тих...
Лишь иногда
Вспомню прежние года...
(5.03.01 – 30.03.10)г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію