боже, я вільна

навіть як місяць прищем набухне
чолом пробиваючи ока яблуко
я посилатимусь на телепатію
тканинами мозку ловитиму голос твій
хоч лізуть у голову зв’язані букви
липким велетенським блискучим равликом
від крил лицемірства людина горбатіє
без крил людина не має прозорості

всі складники що ввійшли у мене
ти вибирав по списку сотворення
часто душі незручно у просторі
тож в тілі даному вдало маскуюся
ложку характеру триста грам генів
ніяких добавок і без обговорення
вилажу на світ під звуки компостера
як інші щоб жити життям користуюся

інколи речі виходять із ладу
втомлені руки не в силах втримати
мільярди ниток театру лялькового
і все шкереберть і розквіт хаосу
людський поцілунок сприймаєш як зраду
хоча… залежно від кого отримати
чи гріх чи горіх – та заплатимо дорого
нечіткість душі – це не шум по гаусу

є намір потрапити під дощ ісоповий
хоч білішою снігу мені не стати
я маю що дав мені до бульбашки з носа
і навіть тим горджуся бо маю
молекули часу – секунди крокові
встати. піти. прийти. перестати.
я тут ще. я вірю що слухаєш досі.
дай відповідь згодом. пиши. чекаю.