ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Людмила Линдюк (1947) / Проза

 Характер
Тонесенька вишенка з полегшенням зітхнула: нарешті
оцей мовчазний та вічно хитающийся чоловік зрубав до-
вкола і стару напівсуху деревину, і малі в’язики та ака-
ції, що так і хапають своїми верхівками за її віти та нама-
гаються зробити слабшою.”Тепер, –думала вона, – вже
тільки й буду робити, що міцнішати та заспокійливо тіши-
ти в собі майбутнє. Після мене залишиться багато плодо-
витих донечок.Для того живу і змагаюся з іншими рослинами,
щоб принести користь завжди дивуючим мене людям та пта-
хам з комахами... Задля свого потомства.
Тепер роздивлюся навколо та поміркую, як далі жити,
звільнившись від думок про вічно заважаючі рослини.
Моя відрада – легкий вітерець, і дощ, булькаючий
в калюжах двору та змиваючий південну пилюгу, невбла-
ганно заважаючу вільному диханню. А ота худенька дів-
чинка – о, вона найкраща!— водички мені приносить, зем-
лю зпушує, робить мені гарні зачіски садовими ножи-
цями... А тільки завжди сумна. Нічого, ось підросту –
насиплю їй за пазуху смачних солодких своїх плодів – не-
хай міцнішає! Он у сусідньому подвір’ї яка красуня ви-
росла, а теж була маленькою та худенькою. Мені здає-
ться, що я розумію, про що думає моя господинька. Он
як сумно дивиться на хитаючогося чоловіка – татка: їй
боляче від того!
А цю жінку вона називає мамою. ...Гарна яка! Ніби
пишна моя ненька: врода аж сипеться з неї. Вже дости-
гла. Тому й бігають на подвір’ї двоє хлоп’ят – її плоди,
як і моя господинька.Один,старший,– русявий. А малень-
кий – чорнявенький, дуже на маму схожий і завжди весе-
лий.Що йому – росте-підростає, всі його люблять,тішать,
а моя господинька доглядає обидвох, щоб нікуди не піш-
ли далеко та були нагодовані.Он як учора вмовляла стар-
шого:“Юрчику, з’їш ще трішки – міцним виростеш!”Во-
на для них ніби мама. Та як же інакше: мами майже не бу-
ває вдома: іде з двору – ще сонце не зійшло, а приходить
пізно вночі. Як і татко.
Хороші діточки. І завжди чимось зайняті. Моя
господинька, яку всі кличуть Ганною, смикає траву на
городі, щоб картопелька вродила. Я чула її
ранішню розмову. Так мені хочеться назвати її Ганнусею,
– жаль, не вмію сказати голосно. Вона б відразу повеселі-
шала!
–Ой, яка я файненька! Добре люстерко – калюжа: бачиш
себе з усіх боків. І не сподівалася, що так буйно квістиму
та що це так приємно.А Ганнуся навіть не помітила? Золо-
та моя господинька, що з тобою сталося? Бач, і не дивиться
у мій бік, кудись іде в напрямку мостової. Знову виглядати-
ме татка, що вже має повернутися з роботи. Їй не подоба-
ється, коли він хитається. Тоді Ганнуся забирає хлопчи-
ків і йде на південний причілок, щоб тато за щось не
посварив.
–Ганноцько, подивися на висню! Вона мов налецена
у тітки Малії!
Це молодший Сергійко звернув увагу господиньки
на мої прикраси.А пахну як – неймовірно! Подихай мо-
їми ароматами, дівчинко. З гілочок вишневих пила
запашний чай взимку, а тепер нехай торкнеться тебе і твоїх
братів моя повітряна чарівність...
–Ганно!– кричить тато, – де діти і чому не зустріча-
єте? –Мовчить моя Ганнуся, ніби й дихати перестала. А
я хотіла, щоб вона від мене сили взяла.Як їй допомогти?
Блідне, коли чує його окрики.Краще б він не приходив,
коли хитається, тому що галасу – аж на другий край села.
А в чому вона винна? Мені з нею ліпше живеться, ніж з
усіма на світі. Навіть тихий дощик для мене не такий
приємний.Он бачиш ти, – розмахався татко руками, а не пта-
хом же народився!Коли б я могла, взяла б свій стовбур,
та й привела його до свідомості:” Гей,чуєш,чоловіче,–
вона – донечка твоя!”І дружина почала пізніше додому
приходити, вже коли він засне. А діти так і не можуть
побачитися з нею.
Нарешті вгомонився й заснув. Тепер діти будуть си-
діти біля мене, чекати маму, дихати моїми чарами. Не-
хай хоч трішки заспокояться. Нехай і мене не помі-
чають, аби у них було все гаразд. А моя господинька обій-
няла хлопчиків і тихесенько співає. Ви тільки послухай-
те, про що:

Ой, люлі-люлі, налетіли гулі,
Налетіли гулі, сіли і поснули.
Там, вві сні чудовім,
Знайшли наші долі,
Перефарбували–
Ми їх не впізнали:
Одна доля – мила,
Друга ще миліша,
Третя доля, як вишенка, –
Від усіх гарніша…

Скажу вам: не кожен так вміє заспівати – д у ш е ю!
Занесла малих по одному до хати моя Ганнуся, але
чомусь не йде туди сама. Напевне, щось замислила,
тому що взяла – ой, що ти робиш, дівчинко? – сокиру! Не
рубай нічого! Зупинися, Ганнусю!
…Не чує мене. А я ж їй кричу, галасую. Що це? Вино-
сить з клуні дерев’яні ночви з трубкою через середину і
рубає їх, аж тріски летять. Трубка не рубається, лиш гнеть-
ся. Тепер господинька моя несе порубки за хату, сварить-
ся на самогон…Прийшла, нарешті. Змітає з лопати землю
–щось копала. Виглядає з хвіртки маму. Сіла, заховала
лікті й голову між колін і тихенько плаче:
–Приходь, мамо, я вже зачекалася. І ти будеш нині
мене сварити але тато не буде більше пити мертвої
води: я все побила, і тебе буду бачити частіше, і
хлопчики не боятимуться тата. А він, мамочко, буде
хорошим та лагідним. Але спочатку ви мене будете бити…
Заснула. Бідонько моя, не чипай дитини. Нехай роз-
квітає, нехай сходять медами її аромати та доля її буде
“від усіх гарнішою”. Ну й вигадала ж пісню вона
– люлі!Серце моє заходиться! Що буде ранком?
Ось її мама. Несе до хати свою донечку і сама чомусь
плаче. А до ранку не так і далеко.Вже й сонечко проки-
нулося, вже й роси сяють, а ніхто не йде з двору.
Нині, мабуть, такий день – вихідний. А мені так при-
ємно на сонечку: квіти вже не один танок розкрутили!
Почекаю своєї красуні. Що сьогодні станеться?
2005 р.






























































    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-04-12 19:56:44
Переглядів сторінки твору 2097
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.192 / 5.5  (4.643 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.240 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2012.09.14 09:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
ккк ох (Л.П./Л.П.) [ 2010-04-13 10:07:00 ]
Божественно! Я аж заплакала, ну якже гарно і від душі написано! Боже, дякую Вам!
У мене в дворі теж є вишня, і я трохи їй зачіску на весні нову зробила, от прочитала Ваш твір, і мені стало ніяково, бо тож мабуть надто радикакально я її "постригла".
Дуже і дуже гарний твір!!!!!!
Не можу відійти..
Чуттєво...

Спасибі ВАм за ці емоції.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Линдюк (Л.П./Л.П.) [ 2010-04-17 20:07:56 ]
Палагеє!Ви теж екзальтовано сприймаєте твори інших, як і я. Сердечне д я к у ю, тому що сама плакала, коли його писала, а тут, думала, ніхто й не читатиме. Обов'язково буду на ваших сторінках. Ще не дуже вмію натискувати на потрібні кнопки, тому що комп тільки встановили.Ще раз с п а с и б і!Ви мене розхвилювали своїм коментарем!