Як на толоку в давнину
Селом сходились хату будувати,
Давайте ж ми усі разом
Будем духовність нашу підіймати.

Збудуємо величний храм
Із цінностей одвічних і нетлінних,
Щоб душі очищались наші там
Від суєти й земних турбот незмінних.

Підвалини для нього будували
Діди і прадіди століттями для нас
Весь досвіт віковий у них заклали,
Щоб не підвладний був над ними час.

А далі за цеглиною - цеглина
Поваго, совість, честь і доброта.
Ми зводитемо стіни, і невпинно
Будуть вони з чеснот людських зроста.

Батьківськая любов, синівська вдячність,
Повага до років, що в коси заплелись
Й на безкорисні вчинки наша здатність,
Що нею ми так славились колись.

Для даху ми візьмем одвічну мудрість,
Що крізь віки до нас таки дійшла.
Любов до батьківщини, до народу,
До краю рідного, де ми усі зроста.

Бо Україна в нас, одна, як ненька,
Як Богом нам дароване життя.
Багато є країн великих і маленьких
Та краю кращого за наш усе ж нема.

І виросте й в віках засяє храм
Собором наших душ назветься
Й оселяться Любов, Надія й Віра там
І світлом доброти в серцях озветься.