ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
14:33
За небокраєм першим і наступним,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Вірші
Усе забути.. (дует)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усе забути.. (дует)
Юлька Гриценко:
- Коли я зможу тебе забути,
То світ, напевно, почне тонути
В твоїх зіницях.
Коли я зможу усе сказати,
Весняне щастя почне вмирати
В пустій криниці.
Коли я зможу піти навіки,
Безмежним морем всі стануть ріки,
Життя залиють.
Коли я зможу спалити вІрші,
То світ накриє суцільна тиша -
Думки завиють.
Коли я зможу когось любити,
То сонце знову почне світити,
На тебе схоже.
Коли я зможу тебе лишити,
І перестану тобою снити...
Я так не зможу!
Наталія Крісман:
- Не маєш права усе забути,
Це наче випить келих отрути -
Душу вбиває.
Не маєш права враз заніміти,
Не дарувати посмішок світу
І трішки раю...
Не маєш права піти навіки,
Бо ти для Когось вже стала ліком
На серця рани.
Не маєш права спалити вірші,
Бо світ від цього лиш стане гіршим
І безталанним...
Ти мусиш знову Когось любити,
На крилах мрії увись злетіти,
Зорею стати,
І воскресити усе, що вмерло,
І на шляху свої Говерли
Усі здолати!
Юлька Гриценко:
- А я й не зможу усе забути,
Тоді сама я почну тонути
У власних мріях.
А я не можу отак німіти,
Бо в серці в"януть кохання квіти
І вся надія...
А я не можу піти навіки,
Бо ТИ для мене вже стала ліком
Останнім часом.
А не можу вже не любити,
Бо без любові так страшно жити,
Безкрилим птахом.
Наталія Крісман:
- Буває часто - кохання квіти
у серці в"януть,
Життєві смерчі у нім лишають
криваві рани.
Нераз здається, у власних мріях
почнем тонути,
І в мить відчАю хотіли б спити
келих отрути...
Хоч в піднебессі безкрилим птахом
літать не вмієм -
Ми не здаємся - знов воскресаєм,
шукаєм Мрію!
Юлька Гриценко:
- Шукаєм мрію, у піднебессі
між зір гарячих,
Знаходим раптом, радієм щиро
і знову плачем.
Бо тільки трохи вона дозволить
себе тримати,
А потім знову в зимовий холод
назад вертатись...
Шукаєм мрію, щораз сильніше
за нею тужим,
Крізь сонце влітку, дощі осінні
й зимову стужу.
Усі ми грішні, усі шукаєм,
бо всі ми люди,
У квітні зараз, я дихать хочу
на повні груди...
- Коли я зможу тебе забути,
То світ, напевно, почне тонути
В твоїх зіницях.
Коли я зможу усе сказати,
Весняне щастя почне вмирати
В пустій криниці.
Коли я зможу піти навіки,
Безмежним морем всі стануть ріки,
Життя залиють.
Коли я зможу спалити вІрші,
То світ накриє суцільна тиша -
Думки завиють.
Коли я зможу когось любити,
То сонце знову почне світити,
На тебе схоже.
Коли я зможу тебе лишити,
І перестану тобою снити...
Я так не зможу!
Наталія Крісман:
- Не маєш права усе забути,
Це наче випить келих отрути -
Душу вбиває.
Не маєш права враз заніміти,
Не дарувати посмішок світу
І трішки раю...
Не маєш права піти навіки,
Бо ти для Когось вже стала ліком
На серця рани.
Не маєш права спалити вірші,
Бо світ від цього лиш стане гіршим
І безталанним...
Ти мусиш знову Когось любити,
На крилах мрії увись злетіти,
Зорею стати,
І воскресити усе, що вмерло,
І на шляху свої Говерли
Усі здолати!
Юлька Гриценко:
- А я й не зможу усе забути,
Тоді сама я почну тонути
У власних мріях.
А я не можу отак німіти,
Бо в серці в"януть кохання квіти
І вся надія...
А я не можу піти навіки,
Бо ТИ для мене вже стала ліком
Останнім часом.
А не можу вже не любити,
Бо без любові так страшно жити,
Безкрилим птахом.
Наталія Крісман:
- Буває часто - кохання квіти
у серці в"януть,
Життєві смерчі у нім лишають
криваві рани.
Нераз здається, у власних мріях
почнем тонути,
І в мить відчАю хотіли б спити
келих отрути...
Хоч в піднебессі безкрилим птахом
літать не вмієм -
Ми не здаємся - знов воскресаєм,
шукаєм Мрію!
Юлька Гриценко:
- Шукаєм мрію, у піднебессі
між зір гарячих,
Знаходим раптом, радієм щиро
і знову плачем.
Бо тільки трохи вона дозволить
себе тримати,
А потім знову в зимовий холод
назад вертатись...
Шукаєм мрію, щораз сильніше
за нею тужим,
Крізь сонце влітку, дощі осінні
й зимову стужу.
Усі ми грішні, усі шукаєм,
бо всі ми люди,
У квітні зараз, я дихать хочу
на повні груди...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3316 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3316 seconds