Я довго думала над тим чи живу я у той час у якому б хотіла жити, чи у тому столітті, десятилітті, році. Напевно, часто люди задаються такими питаннями.
У своїй руці я стискаю яблуко. Боже, як я люблю цей запах. Як зрозуміти, що він нагадує? Дитинство, мабуть, коли я жила таким безтурботним життям. Я чекала, пам’ятаю, вівторка. Листоноша, того дня, приносив листи, газети. І знову запах – свіжого паперу. Одного дня йшов дощ та він не зупинив мене. Я бігла без парасолі до поштової скриньки, за чотири будинки, і зазирнувши в неї не знайшла нічого. Дарма, за шість днів знову вівторок,подумала.
Я прокинулася вранці, мене засліпило сонячне проміння, я відчувала себе на сто років, незрозумілий брак сил і велика кількість думок, які намагалися осмислити бачений сон. Надворі пахло літом, я босоніж пішла у сад, підійшла до яблуні, стояла, дивилася на листя, кремезний стовбур, як хороше було тоді. Зриваючи яблука я стискала їх у долонях. Ніколи не мила, щоб не втратити той божевільно чудовий запах. Мене кликала додому мама, лаяла за брудні ноги, немиті яблука. Вона не могла зрозуміти, на жаль, від чого в мене йде голова обертом. Всі мої маленькі радощі затьмарювались і вже, навіть, не жевріли в щоденній рутині.
Нині, коли вже маю що осмислювати, я часто згадую прожите, всі ці дрібниці, які викликають різні емоції: суму чи радості. Добре, що вони є.
Я іду по вулиці, дивлюся на перехожих, які не спиняються ні на мить. Цей рух здається вічним. Ця жінка у білому кашкеті і чоловік з рудими вусами, і та безпорадна бабуся, яка вже, мабуть, стомилася від життя. Та мені цікаво чи викликаю в когось я подібні думки. Чи думають люди досить подібно? Зазирають у чужі вікна вечорами? Хтось на кухні п’є чай, а хтось чеше потилицю. Що ж вони думають у цю мить? Хм, не знаю… Життєва закономірність: бути безсмертним з часом набридне, а чужі, прочитані, думки стануть геть нецікавими. Відсутність інтриги?
Часто хочеться повернутися у ті вісім років і прожити життя по-новому, без помилок, промахів, сліз і невдач. Та чи хтось застрахував би мене від нових? Звісно, дурні вчаться на своїх помилках. Та хто є дурні? Ті , що живуть за велінням серця, де ж знайти у такі хвилини розум, хіба що в кишенях.
- слухай, мені так холодно зараз. Я знаю, ти не забуваєш, що у мене завжди холодні руки. Їх може зігріти келих вина, а то і два. На вулиці, чуєш, дощ і дихати мені стало так легко, як у дитинстві. Ти пам’ятаєш, правда? Скажи, ще раз я маю чути. І ті яблука, про які я розповідала. Я більше не буду плакати. Обіцяю. Ось трішки поплачу і все. Завтра прокидатися рано і на роботу. Люди, люди, нові обличчя. І все так швидко минає. Тільки наші спогади живуть вічно. Послухай…
10.02.08.