Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Цур тобі, пек! (З серії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цур тобі, пек! (З серії
- Знаєш, діду, чув я від мого приятеля Вітьки Кривошия, що від Різдва до Маланки йде... страшна неділя. Чому він її так називає? – оченята Славка неначе вбивалися гвіздками в дідове обличчя.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
