Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.09
09:01
фак оф алле
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
2026.04.09
06:00
Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
2026.04.09
03:50
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
2026.04.08
20:03
Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
2026.04.08
19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
2026.04.08
17:10
ЯРОСЛАВ ОЛЕГОВИЧ ЧОРНОГУЗ
(20.07.1963 - 08.04.2026)
ДРУЖЕ! ВЧИТЕЛЮ! МІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ БАТЬКУ! Яяяяяяяяяяяяяяяяяк?
Пішов із життя Поет, який подарував цьому світу справжнє світло кохання. А мені - подарував мене! Колись представники акторської профес
(20.07.1963 - 08.04.2026)
ДРУЖЕ! ВЧИТЕЛЮ! МІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ БАТЬКУ! Яяяяяяяяяяяяяяяяяк?
Пішов із життя Поет, який подарував цьому світу справжнє світло кохання. А мені - подарував мене! Колись представники акторської профес
2026.04.08
16:11
Західний вітер на згарищах сонної вулиці,
Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
Врешті до мене з надією ледве притулиться,
Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.
Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
Зовсім промерзли худенькі на тілі кі
Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
Врешті до мене з надією ледве притулиться,
Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.
Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
Зовсім промерзли худенькі на тілі кі
2026.04.08
11:14
Укотре бюся об залізобетонну стіну байдужості. Та не можна захаращувати Вибране пересічними і не завжди елементарно вичитаними текстами Олександра Сушка!
По-перше, Вибране - це обличчя порталу, який не варто перетворювати на міжсобойчик. А отже, це облич
2026.04.08
08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
2026.04.08
06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
2026.04.07
22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
2026.04.07
20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
2026.04.07
20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Цур тобі, пек! (З серії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цур тобі, пек! (З серії
- Знаєш, діду, чув я від мого приятеля Вітьки Кривошия, що від Різдва до Маланки йде... страшна неділя. Чому він її так називає? – оченята Славка неначе вбивалися гвіздками в дідове обличчя.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
