Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Цур тобі, пек! (З серії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цур тобі, пек! (З серії
- Знаєш, діду, чув я від мого приятеля Вітьки Кривошия, що від Різдва до Маланки йде... страшна неділя. Чому він її так називає? – оченята Славка неначе вбивалися гвіздками в дідове обличчя.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?
Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.
Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
