- Знаєш, діду, чув я від мого приятеля Вітьки Кривошия, що від Різдва до Маланки йде... страшна неділя. Чому він її так називає? – оченята Славка неначе вбивалися гвіздками в дідове обличчя.
-Так і казав: страшна? – запитав дід Михайло. Руки його повільно і вправно вив'язували з лози жовті кошики.
- Авжеж! Ще й добавив, що колядники збираються купами, щоб не боятися якоїсь Причепи. А хто вона така і чим страшна?
- Ну, сідай, допомагатимеш кошики плести, а я розповідатиму.
Славко влаштувався поруч, щоб ні слова не пропустити. А дід почав оповідку:
- Коли я був ще маленьким, довелося мені зустрітися з такою Причепою. Можливо,це сталося тому, що я не був зацікавленим, а може, й навпаки. Після довгої хвороби допомагав я бабці смикати з скирди для бичка сухого сіна. Узяв мішок, розстелив долі, а сам розглядаюся: як змінила зима все навкруги! Що за чудовий смак та запах у молодесенького сніга! Яке чудове біле вбрання подарував він усій оселі та присадибі! А бабка теж захопилася, ділячись зі мною своїми враженнями. Я вже насмикав сіна і зібрався йти, коли ззаду почув шурхіт: - Хтось іде, бабцю! - Дід підкрутив вуса і продовжив:
- Нікого, крім нас, Михасику, тут не буває,–відповіла бабуся,але й сама присіла, здивовано прикладаючи пальця до губів: - Тихо!
Ми озирнулися й побачили якусь свинячу постать, що, підхрюкуючи, підвелася на ноги, мов людина, і сказала людським голосом: - Ви на свята мене зарізали, а мені ні шматочка сала не залишили на подарунок Маланці! Ану пригощайте, а то все відберу!
- Я злякано притулився до бабки, - розповідав далі дід Михайло, - а вона заспокійливо обійняла мене і відповіла, махаючи кудись рукою, ніби відштовхуючи диво:
-Згинь, свина Причепо, не лякай дитини! Приходь колядувати до хати! Невже не розумієш, Іване, що дитина ще мала?

Тут свина Причепа швидким рухом зняла з себе свинячий писок, і я побачив справжнього сусідського Івана, що вже ходив до школи. Від серця відлягло, страх зник, але хвилювання те ще довго тримало мене в обіймах.

Дідова розповідь схвилювала Славка і він запитав:
- Діду, то нащо ж він так зробив?
- Тому, що в "страшну" неділю ходять ряджені, що бувають у різних образах – козла, барана, ведмедя, кащея, сніговика...
- А нащо вони переодягаються – хотять налякати дітей?
- І дорослих. – Дід почесав потилицю. – Весь рік собі забирає Добра сила. Їй господарювати легше, коли ніхто не заважає. А для злої відвели одну неділю – після Різдва. Та сама вона ховається. Лише деколи можна почути, що комусь там надокучила, чипляючись та виробляючи шкідливі вчинки.
- Тому Вітька і назвав її Причепою?
- Певне, тому. – Кряхтячи, дід підвівся, розім'яв ноги.
- Але якщо сама вона господарює в цю неділю, навіщо ще й люди переодягаються? Виходить, Іван добре зробив, коли злякав тебе маленького?
- Це щоб дійсна Причепа бачила: «Моя рідня вже є тут. Я піду до інших». Іде до інших, а там знову хтось ряджений з колядками. І вона ходить мимо тих, до яких вже приходили колядники, нікого не зачипаючи, обдурена.
- Діду, діду! – Славко вхопив старого за рукав, - Розкажіть ще!
- Другим разом. А зараз треба грубку палити, дим на «злючку» Причепу випускати.
- Вона біду приносить тому, що зла?
- Так. Ніхто її не любить. Всі женуть від себе. Нікому не потрібно хвороб, сумів, ніхто не турбується, що пішлм від нього нежить чи неспокій, бідність чи жебрацтво.Всі задоволені її відсутністю. А коли будемо грубку палити, ти розкажеш мені далі?
- Добре, Славко. Лиш нагадай.
2006 р.