З усякого надлишку люди прагнуть мати зиск. Відтак що лиш не продається?! Вони ж продавали самоту. Він — свою, вона — свою. Позаяк попиту на їхній крам не було, а вертатися з ним додому не хотілося, то, змовившись самими очима, швидко сторгувалися: він купив у неї, вона — в нього. Наче на крилах поверталися з ярмарку! Давня втома — як руками знялася: рамена розправились, мова залебеділа... Він зажебонів повноводим струмком, а вона поряд виструнчилася свічечкою і сяяла, сяяла!..
Її руки зайшлися солодким передчуттям тієї жіночої роботи, без якої чоловік нещасний та безпорадний, як нещасна та безпорадна жінка без чоловічої сили та міцності. Тому кожне серце шукає собі притулку на землі. Як тільки десь на виднокраї замріє хоч натяк на прихисток — у людини починаються кольорові сновидіння.
І жінці якоїсь ночі наснилося, чи намарилося, що вмирає той чоловік! Ужахнулась, та вперше на віку не злякалась ні темряви, ні неприв'язаних собак. Але, про всяк випадок узявши дубця та кусень хліба, серед ночі побігла на скраєсько села, де по дорозі, де по сонних травах, збиваючи холодні роси. Його хата зустріла її темними вікнами і... замкненими дверима. Ніщо ніде навіть не шелеснуло — він ночував у іншої самоти.