ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Петрушанко (1989) /
Вірші
Моя роздерта Украъна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя роздерта Украъна
Ірина Петрушанко м.Полтава
Моя роздерта Україна
Моя роздерта Україно!
Замучена до болю.
Вже перетворена в руїни,
Та й досі прагнеш тої волі.
Ти все несеш через століття
Свої страждання, сум гіркий.
І вже не вбрання, а лахміття
Залишили тобі віки.
І на обличчі посірілому
Застигли всі образи зрад.
І вже самій не зрозуміло,
Як може йти на брата брат.
І вже зника твоя усмішка,
Немов сумливий літній ранок.
І дотик рук тремтить той ніжний,
Неначе осені світанок.
І втомлені ті очі зажурились,
Що бачать, як свої ж сини
Шматують неньку, нагрішились,
Не хочуть визнати й вини.
Собі, собі, і все для себе.
Нікому Україна не потрібна...
Але чи вічне це блакитне небо,
Чи вічна ця країна бідна?!
І скільки їй ще залишилось
Триматися з останніх сил?
Ніщо з віками в світі не змінилось...
Чим край наш Бога прогнівив?
За що нам всі оті страждання,
Кріпацтво, що Кобзар ще там ридав,
Та панщина і праця з рання?
Якби Тарас майбутнє знав!
Хіба б палали його вірші
Гарячим, праведним вогнем,
Коли б він знав, що буде гірше
За кожним роком, кожним днем.
Якби він знав, як люди гинули
Спочатку з голоду, а потім на війні,
І Україну як покинули –
І Бог, і влада – знов одні...
І знов боротися за волю,
До скону, розпачу, до смерті.
Хіба такої хочем долі,
Щоб Україну всю роздерти?
І в кабінетах посідали,
Чекають знову хабарів.
А всі ж кричали, добре знали,
Чого народ завжди хотів.
І знову жодної надії,
І тільки темрява навколо.
І знов зруйновані всі мрії,
Напевно, замкнуте це коло...
Моя роздерта Україно!
Замучена до болю.
Ми все чекаємо на зміни,
Чекаємо нової долі.
Але ти йдеш і не схиляєш голови,
І гордо сяє погляд твій.
Ще трохи і настане день новий,
Повстане знову той народ німий.
Прийдуть часи, настане та хвилина,
Ще будемо пишатися як слід.
Що є така держава – УКРАЇНА,
І що відома всім на цілий світ!
Моя роздерта Україна
Моя роздерта Україно!
Замучена до болю.
Вже перетворена в руїни,
Та й досі прагнеш тої волі.
Ти все несеш через століття
Свої страждання, сум гіркий.
І вже не вбрання, а лахміття
Залишили тобі віки.
І на обличчі посірілому
Застигли всі образи зрад.
І вже самій не зрозуміло,
Як може йти на брата брат.
І вже зника твоя усмішка,
Немов сумливий літній ранок.
І дотик рук тремтить той ніжний,
Неначе осені світанок.
І втомлені ті очі зажурились,
Що бачать, як свої ж сини
Шматують неньку, нагрішились,
Не хочуть визнати й вини.
Собі, собі, і все для себе.
Нікому Україна не потрібна...
Але чи вічне це блакитне небо,
Чи вічна ця країна бідна?!
І скільки їй ще залишилось
Триматися з останніх сил?
Ніщо з віками в світі не змінилось...
Чим край наш Бога прогнівив?
За що нам всі оті страждання,
Кріпацтво, що Кобзар ще там ридав,
Та панщина і праця з рання?
Якби Тарас майбутнє знав!
Хіба б палали його вірші
Гарячим, праведним вогнем,
Коли б він знав, що буде гірше
За кожним роком, кожним днем.
Якби він знав, як люди гинули
Спочатку з голоду, а потім на війні,
І Україну як покинули –
І Бог, і влада – знов одні...
І знов боротися за волю,
До скону, розпачу, до смерті.
Хіба такої хочем долі,
Щоб Україну всю роздерти?
І в кабінетах посідали,
Чекають знову хабарів.
А всі ж кричали, добре знали,
Чого народ завжди хотів.
І знову жодної надії,
І тільки темрява навколо.
І знов зруйновані всі мрії,
Напевно, замкнуте це коло...
Моя роздерта Україно!
Замучена до болю.
Ми все чекаємо на зміни,
Чекаємо нової долі.
Але ти йдеш і не схиляєш голови,
І гордо сяє погляд твій.
Ще трохи і настане день новий,
Повстане знову той народ німий.
Прийдуть часи, настане та хвилина,
Ще будемо пишатися як слід.
Що є така держава – УКРАЇНА,
І що відома всім на цілий світ!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію