Вона здивовано розплющила очки… світло боляче вдарило…заплющила назад… Хм… треба повільно… обережно… спочатку примружитися, звикнути, а потім вже дивитися… Хтось погладив її… Мррр…. Ці долоньки вона впізнає серед тисяч інших… Це Він… Більше у неї нікого немає, мабуть… Вона незнає… Та й навіщо знати, адже їй достатньо і Його одного… Він піклується про неї, завдяки Йому вона має дах над головою… Все, що у неї зараз є – завдяки Йому… Та й віддячує вона сповна – ніжністю, увагою… теплом… Вона розуміє коли Йому потрібна увага, а коли не варто попадати на очі… Вона вивчила Його характер. Іноді Він приходить додому жахливо втомлений, вона сідає Йому на коліна і Він довго розповідає їй про своїх колег, про директора, проте, що фінансово-аналітичний відділ знову вчасно не подав звітність…. Як часто вона засинала під ці розповіді… Але Він не ображався… А лише задумано гладив по голівці…

Вона знає Його досить давно… Він узяв її фактично з вулиці… Вона незнала хто її батьки, мама лишила її ще зовсім маленькою… Вона була голодною та наляканою… Часто втікала з дому, але не від нього… Щось змушувало її бути… Він… У Ньому було щось неймовірне, магнетичне… До Нього вабило… З Ним було комфортно…затишно…

Бррр… Вона знову заснула  Ех, так незручно…. Про що ж Він розповідав? Та це не суттєво… Він любив її за те, що вона тихенько та мовчки його слухала…. Вона потягнулася… Прогнула спинку… Розплющила оченята… Його не було… З кухні пахло чимось смачненьким… Тихенько… Щоб не помітив… Вона обожнювала спостерігати за Ним… Як Він готує… Його рухи були вправними, чіткими… тіло – ідеальним… Ну от як Його можна було не любити? Риторичне запитання…. Вона посміхнулася, непомітно… для самої себе… Він помітив її підійшов, поцілував у носика… Він теж її любить… Вона знову задоволено посміхнулася… Але стоп… Впіймала себе на думці, що вона так рідко бачить усміхненим його… Чому… Це вже була не риторика… Вона задумалася… Друзі, робота, захоплення… хм… все це у нього є…. Але не те, не у тому напрямку вона думає… Відчувала, що у його житті невистачає якось вагомого пазла… Але вона не вміла та й не хотіла лізти йому у душу… Мабуть, це щось психологічне… Такий період… Та й, на кінець, у нього є вона… Завжди… І буде…

А ще вона знала наскільки він від неї залежний… Вона показувала свій нелегкий характер, але він терпів, пробачав… Закривав очі на її істерики… А ще вона ненавиділа себе за те, що так вправно вміла руйнувати та нищити… Коли був ідеальний порядок – їй так хотілося зробити хаос… Коли щось було не так, вона дратувалася… А він старався догодити їй… Він старався зробити її життя максимально комфортним… Вона й подумати не могла, що окрім неї він думає ще про когось…

Був вечір суботи… Вона наперед знала як у них пройде цей день… Вони разом знайдуть в Інеті якийсь фільм… Точніше знайде він, але смаки у них були схожі… Тому фільм неодмінно сподобається і їй… Потім у них буде смачна вечеря… Приготована ним… Разом засинати…. З ним… Кайф… Вона аж примружилася, уявивши це собі… Сутеніло… Хм… Щось було не так… Він надто довго був у душі… ЩО ЦЕ? Він кудись іде??? Ввечері? Ей! Ти куди? Чуєш мене? Чого ти посміхаєшся у відповідь? Чого ти задоволено наспівуєш собі під ніс якусь попсову пісеньку? Моя улюблена футболка…. Джинси… Так, це не до друзів… І на роботу він отак не одягається… Та й пізно для офісу… Та й субота сьогодні… Вона геть заплуталася… Куди він? Вона вибігла за ним у прихожу… На її здивоване німе запитання в очах, він лише хмикнув, поцілував за звичкою у носик у сказав щось на зразок «Не сумуй, маленька, я скоро повернуся»… та поки вона не встигла отямитися – вибіг на вулицю… Вона лишилася сама… Якийсь холодок пробіг по шкірі… Самотньо… Їй ніколи не було так порожньо… хоч вона і не вперше лишалася наодинці… Зайшла у кімнату… Чогось саме зараз вона здалася їй неймовірно порожньою та й стіни давили на неї…. Немов шипіли – сама…сама… сама… Вона сіла на підвіконня… дивилася в ніч… Один за одним загорялися вікна у будинку навпроти… Хтось повернувся додому… А її лишили саму… Покинули… Де він зараз? Думки із шаленою швидкістю перепліталися у неї в голові – спочатку вона на нього образилася, потім відчула, що скучила, потім почала переживати що його так довго немає… Вона спробувала навіть заснути… Сон теж від неї відмовився… Покинув та не виявляв ніякого бажання повертатися… Що ж це… Що за день? Чому всі її лишили насамоті? Ключ у дверях…. ВІН!!! Він повернувся… Вона вийшла йому назустріч… Але… очі від побаченого широко відкрилися… Він був не сам… Хто це? Чому вона так зневажливо глянула? Пирхнула та засміялася… Він взяв цю особу за руку та немов не помічаючи її повів у кімнату… У їхню кімнату… На їхнє ліжко… Те, що відбувалося далі не могло наснитися їй у найжахливішому сні… Відчинене вікно… ніч… Вона стала на підвіконня… Ревнощі здушили горло… Зрада підштовхнула… Вона ступила у безодню… У відчинене вікно… Приглушено та здавлено крикнула… Біль… Одна тільки біль затмарювала тепер їй все… Вона втратила свідомість…

Долоні… його долоні… Як? Адже його не може бути поруч… Вона прийшла у себе… Світло різануло очки… Що з нею? Де вона? Поруч він… Стурбовано дивиться на неї… Посміхається, побачивши, що вона повернулася… Він знову розмовляв з нею… Вибачався, збиваючись розповідав про ту, у яку закохався… Яка вона неймовірна, неповторна… Але попри все він її любив…. Фраза, яку вона вихопила з цього потоку назавжди змінила її ставлення до нього – «Але ж ти назавжди лишишся моєю самою улюбленою дівчинкою на світі… Ти сама гарна киця на світі»… Так, вона була лише кішкою… Зі своїми девятьма життями… Навіщо вони їй, якщо проводити вона їх буде уже без нього?

Коли він з ТоюІншою оселилися у них вдома вона стала хижачкою… В один з вечорів, коли вона вкотре лишилася сама у неї немов щось вселилося демонічне… Меблі, які коштували купу грошей були подерті її кігтиками.. Гойдалася на шторах, скидала з підвіконня вазони, створила на робочому столі неймовірний безлад… Вона намагалася лишити якомога більше про себе спогадів… Папери? Хм… Вона ніколи і нічого у них не тямила… Їх вона теж розірве на клаптики… І нехай це спричинить для нього певний дискомфорт… Оу… Це ж косметика ТієїІшої… Та ж сама доля… Геть… На підлогу… Вона шаленіла, адреналін зашкалював, керувалася емоціями… Але ейфорія брала гору… Ну ось… Здається все… Вона за звичкою сіла на підвіконня… Ніч… Він скоро повернеться… Для себе вона вже остаточно вирішила, що ділити ні з ким його не зможе… Надто боляче це їй та й вона надто для цього горда… Вона була надто незалежною для цього… Свобода, солодке слово… Воно лоскотало нерви та щось ще всередині… Від цього завмирало серце… Серце… Воно у неї ще є? Хіба що невеличкий шматочок лишився… Суту для фізіології, щоб переганяти кров… Вона буде Кішкою, яка гуляє сама по собі… Їй ніхто не потрібен… Надто боляче вона обпеклася, присвятивши своє життя Йому, одному… єдиному… Вона вільна…

Глибоко вдихнувши, вона ступила з підвіконня у темряву… Навчена гірким досвідом вона уже знала, що приземлятися треба на 4 лапки, тоді буде не так боляче… Ну ось і все… Крокуючи вулицею з гордо піднятою головою, вона уже чітко уявляла собі, що попереду її чекає безліч несподіванок та перешкод… Але вона сильна, вона все подолає… У неї як-не-як лишилося ще 8 життів, але витрачати вона їх буде тепер дуже і дуже обачно… Вона посміхнулася сама до себе «Все буде добре, маленька, такі киці неодмінно знаходять своє».