Прокинулася вночі від нестерпного болю.... Несила терпіти...Несила заснути.... Тихенько, щоб нікого не робудити пішла на кухню.... Брррр....Холодно.... Шкода, що не захопила пледу... Сіла на вікно.... Обхопила ноги руками... Біль...Вона пронизує... Закапали сльози... Стало невимовно жаль себе. Хто придумав біль? Хм... Таким чином організм сповіщує нас, що десь щось не так...Але чому наприклад не зробити оце сповіщення приємним.... Як нагадування у мобільному телефоні...Наприклад, про якусь дуже приємну подію... Знову пронизує....Що ж робити.... Жменя пігулок... Скоріше б, скоріше б подіяло.... Нестерпно... Не думати... Не думати...Не зосереджуватися на цьому... Бо болітиме ще більше.... Не думати....

Біль.... Вона буває різна...Але чомусь однаково нестерпна.... Біль фізична... Її можна перечекати, приглушити, зціпивши зуби перетерпіти.... Сльози.... Вони допомагають справитися... Біль моральна, душевна.... Вона гірша.... Від неї не придумали ліків, хіба що антидепресанти... Від неї хочеться кричати, а сльози - це як невід"ємна частина... Згорнувшись клубочком ти терпиш... Терпиш біль.... І ту, і ту.... І в обох випадках тобі себе однаково шкода.... Пройде.... Минеться... Фізичну біль вгамують медикаментозно, а моральну...хм...банально, але часом....

Біль.... Вона повернула до реальності.... Попа замерзла на підвіконні... Надворі сіріє.... У будинку навпроти загаряються вікна... Поодинокі... Самотні.... Але теплі... Купа знеболюючих почала діяти.... Треба піти і постаратися заснути. Завтра на роботу.... Ні, завтра неодмінно іду до стоматолога... Страшно, але нічого не вдієш....треба....

Сон не йде.... А біль, як виявилося, не вщухла....Лише приглушилася... Тепер вона нещадно пульсує у висках...Боляче....Знову встала з ліжка... Комп... Радісно замигав модем.... Загрузився, загудів.... Хм.... Не радує..... Не хочу.... Дратує.... Скоріше б ранок...

Прийшла до мами.... Притулилася до її руки хворою щічкою.... Легше....трошки.... Мама здивовано відкрила очі, але руки не забрала... А навпаки, другою гладила по голівці.... Відчула, зрозуміла.... Ну от така в неї нерадива донька... Вперта... Дотягує усе до критичної межі... Але сварити зараз не варто.... Це як ляпас під час істерики... Одних приводить до тями, а інших - зводить з розуму...

Зараз, як ніколи хочеться тепла, ласки.... Щоб тебе оберігали, розуміли, шкодували... Не хочеться, щоб дві болі зустрілися в одному тілі одночасно...

Біль.... Можливо варто їй подякувати, що завдяки їй, коли ти вперто намагаєшся про неї не думати, тобі в голову приходять усілякі геніальні думки...)