ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іра Степановська (1986) /
Проза
Я не люблю тебе!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я не люблю тебе!
"Я не люблю тебе"... саме з цієї фрази настав початок нашого кінця...
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0959 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0959 seconds