ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іра Степановська (1986) /
Проза
Я не люблю тебе!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я не люблю тебе!
"Я не люблю тебе"... саме з цієї фрази настав початок нашого кінця...
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1053 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1053 seconds