ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.05
12:32
Півонії розквітлі за криницею
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
2026.06.05
12:07
Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
2026.06.05
06:05
Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
2026.06.04
21:26
настало літо йшла війна
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
2026.06.04
21:19
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
2026.06.04
19:39
Боротьба за владу після смерті Сталіна.
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
2026.06.04
15:44
Летіть, ангелики, летіть!
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
2026.06.04
15:15
Усе кручу регулятора під цицькою з екраном
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
2026.06.04
12:31
Ти біжиш в невідомість, у пустку,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
2026.06.04
09:26
VII. КОРОЛЕВА ТІНЕЙ: САГА РОЗБИТОГО СЕРЦЯ
Вітер на Оркнейських островах рвав поли чорного плаща королеви, наче благав повернути кораблі назад. На порозі великої війни за англійську корону Гаральд залишив Єлизавету та доньок у безпечній гавані. Це б
2026.06.04
06:09
Мутні потоки обіцянок,
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
2026.06.03
18:59
на злобу дня повістка ця
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
2026.06.03
17:32
VI. ЧУЖІ БЕРЕГИ
Дракари розрізали важкі, свинцеві хвилі Північного моря, несучи Єлизавету все далі від родинних обіймів теплого, залитого щедрим вечірнім сонцем, Києва. Норвегія зустріла її непривітними, гострими скелями, які чорними велетнями врізал
2026.06.03
12:59
Гімн України починається з очікування неминучого, але ж минуло і не здійснилось!
Тож на сьогодення замість:
«Ще не вмерла України…»
доречні слова:
«Жити має України…»
03.06.2026р. UA
2026.06.03
12:40
Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
2026.06.03
11:23
Я іду у пустельному лісі.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іра Степановська (1986) /
Проза
Я не люблю тебе!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я не люблю тебе!
"Я не люблю тебе"... саме з цієї фрази настав початок нашого кінця...
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0917 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0917 seconds