ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
2026.07.21
10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
2026.07.21
10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
2026.07.21
07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
2026.07.21
07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон»
Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади.
Клеопат
2026.07.21
06:58
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ГАЙ ОКТАВІАН. Химерне плетиво павутини
«Зачиняються ворота підземелля, і темрява ковтає світло дня. Ті, що кричали про свою силу, стають тінню на стіні. Тільки Ніл тече вічно, не знаючи імен нових господарів».
(З написів на піра
2026.07.21
02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
2026.07.20
22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2026.07.20
22:22
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
2026.07.20
11:16
Насіялось стільки...Насіялось маку.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
2026.07.20
10:31
Розділ ІІІ: Ціна однієї перлини
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом
2026.07.20
09:43
літо йде
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іра Степановська (1986) /
Проза
Я не люблю тебе!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я не люблю тебе!
"Я не люблю тебе"... саме з цієї фрази настав початок нашого кінця...
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
хоча чи можна назвати кінцем те, що продовжує тривати? затяжний стрибок з парашютом... можливо так... чому тоді, зустрічаючись, ми обоє боїмося сказати, що сумуємо...
чому ж тоді при зустрічі ти не в силах випустити мене зі своїх обіймів?... чому мій поцілунок і досі горить на твоїх губах? чому накидаючись на мене, кохаєш мене зголодніло та немов востаннє в житті?
"я не люблю тебе" - і втомлено падаєш поруч зі мною...
"я не люблю тебе" - і ніжно стираєш рештки свого кохання...
"я не люблю тебе", але засинаєш зі мною і щасливо посміхаєшся вранці...
"я не люблю тебе" - і мчиш болотами заради неіснуючого.
ти втомлюєшся боротися зі свідомістю та фізичним потягом.... ну що ж ти.... "не люблю"? та не вірю! любиш, хочеш, сумуєш.... страшно? оце вже більш доречне поянення... боїшся не зустріти більше таких емоцій....
скажи "не люблю тебе" тоді, коли ми кохалися у полі під сонцем.... "не люблю", коли плакав, боячись мене втратити... "не люблю" коли проводжали соце над гладкою поверхнею води.... "не люблю", коли віз мені дещо у сумці понад 180 км... це теж було "не люблю"? або коли вдихав запах мого тіла, стоячи позаду, боячись наблизитись та торкнутися... коли сидів на підвіконні та спостерігав як я готую сніданок... мабуть це теж "не люблю"...
твоє "я не люблю тебе" - це синці на моєму тілі від твоїх поцілунків та відкриті рани на душі... це даремно згаяний рік, який ніколи в житті не витреться спогадами... це сльози людини, які врізаються щоразу, коли ти казав "не люблю"... твої ж сльози...
мабуть тоді і я тебе не люблю... дивно....але не так.... ЛЮБЛЮ! люблю знаючи про твою зраду.... хоча.... ні, не так..... зрадИ... багаточисельні...
люблю, намагаючись зрозуміти чого ж тобі не вистачало?
люблю, навіть після кинутого на землю подарунка...
люблю, навіть після зародженного та вбитого життя....
люблю згадуючи, люблю сумуючи, люблю ненавидячи.... любов не вимагає пояснень... вона не мотивує.... вона просто є.... як хронічна хвороба, яка лишається.... і час від часу нагадує про себе больовими спалахами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2308 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2308 seconds