У мене нові шпалери,
У мене нове життя
І тільки одна проблема:
Мій кіт за тобою скучив.
Олег Романенко

– Тепер ми тут житимемо! – сказала я, оглядаючи убогу маленьку квартиру. Потім сіла на табуретку посеред кімнати і почала детальніше роздивлятися наше нове помешкання.
– У мого кота алергія на зелені шпалери. Доведеться робити ремонт, – сказала.
– Ремонт, – зітхнув у відповідь.
– А килими доведеться познімати, бо вони збуджують мого кота, – додала я.
– Збуджують? – здивувався ти.
– Магнітолу ми комусь подаруємо. Мурчик не любить гучних звуків.
– Гучних звуків? – прозрівав ти.
А ще я зробила висновок, що, окрім цього, тобі слід поміняти постільну білизну, бо мій кіт спить лише на свіжій. Та й книжкову полицю треба прибити десь на стелі або взагалі викинути, адже Мурчик неграмотний і його дратують книжки. Але найважливіше я залишила наостанок.
– Мій кіт, – сказала, – не привчений ходити в пісок, тому ми будемо прибирати за ним по черзі. Один раз ти, а інший – я.
– Прибирати?! – як навіжений закричав ти.
– А ти неохайний? – у свою чергу запитала я. І, не дочекавшись відповіді, пішла геть, бо наступної миті ти почав кричати, що заведеш ротвейлера, вівчарку і бультер’єра водночас, якщо з нами житиме мій кіт.
Минув тиждень. У мене нове життя, я зовсім забула про тебе і твою убогу квартиру. Не згадую твої ніжні обійми й цілунки. Не читаю ночами Джека Лондона, якого ти любиш. І не зітхаю, коли дивлюся на твої фотокартки.
Але от біда. За тобою сумує мій кіт, адже він полюбив зелені шпалери, книжки та гучні звуки і став абсолютно байдужим до килимів, а крім того, почав ходити в пісок, тому нам треба обов’язково помиритися, бо я не можу бачити те, як страждає, сумуючи за тобою мій кіт.