Гм.. поплакує? ...а може влучніше було би - розплакалась? Поплакує, якось не дуже щиро звучить...

і чогось не вистачає чи зайве у першій строфі... Кілька разів читала і... спотикаюся!

Людмило дякую...Підштовхнули мене до зміни останньої строфи повністю... а в першій бракує в кінці складу...вже бачу де. дякую!!

Не до мене адресовано Ваш вірш, тому я не виглядатиму невдячною свинюкою, якщо залишу кілька рядочків коментаря.
У Ваших віршах відчувається власна ритміка – Ваша особиста чи спільна (солідарна) з кожним з них. Вона визначає віршовий розмір, а емоційної складової я не торкатимусь.
У цьому вірші я бачу:
1. Чотиристопний ямб.
2. Двостопний анапест.
3. Чотиристопний хорей.
4. Чотиристопний ямб.
І це все в першій строфі-чотиривірші. Я не настільки знаюсь у теорії віршування, щоб висловлювати думку про доречність чи навпаки – недоречність, але те, що така його побудова трішки напружує читача, це є фактом.
Вірш сподобався. Та чому б йому не подобатись? Ліричний, щирий, дружній, весняний.
Трішки приземлений за рахунок «торби». Можливо, це Ваш авторський винахід. Можливо, це я приземлююсь, бо-таки злітав. А вірш скінчається. А кожен з них, якщо це не якесь бла-бла-бла, а це п’єса , інтермедія. А драматичний твір складеться з часом…
Дякую за вірш.
З повагою,
Г.С.С.
P.S. ось такий я поважний :)))

Олександре, я навіть і не знаю як вам дякувати за такий детальний аналіз! Вражена до глибини душі...

Щодо розмірів, то зізнаюсь чесно, я нічого у цьому не тямлю=) відчуваю що десь виникає певне "спотикання", але якщо замінити деякі слова на такі, у яких склади відповідатимуть попередньому перехресному рядку, то багато втратись. Маю на увазі зміст.

Щодо торби... то вона у мене - символ того, що у віршах не завжди мають бути лише сльози та соплі. Інколи треба дати волю й таким, кумедним емоціям. Та спогади у мене асоціюються з торбою!=)

З весняним привітом,
Г.Ю.Ю.

P.S. У нас ініціали схожі) за формою=)))