Це не любов. Це лише шепіт моря.
Це шум вітрів і марево ночей,
Картина, що малюють зорі,
І пошук рідних десь очей.
Це не любов, а зорепад й не більше,
Можливо, падолист, що заважає йти.
А гірше… вже не буде гірше.
У тебе крила! Ти лети!
Це не любов. Просто жартує осінь.
Бродяга-дощ гуляє по землі,
До танцю байдуже запросить,
Можеш сказати йому “ні”.
Це не любов. Це місячна соната,
В якій є ноти з нашого життя.
І ще одна маленька втрата,
І ми блукаємо щодня.
Це не любов, лиш кави аромат,
Гіркої, як печаль, приємної, як ніжність.
Це – щастя, взяте на прокат,
І почуттів якась чарівність.
Це не любов, лиш насолоди мить,
Поєднаної з чистою сльозою.
Вона швиденько пробіжить
Так, як стікає час з водою.
Це не любов. Та вже й не друзі ми,
Бо дружби грань давно переступили.
Стежину нашу заметуть сніги,
Якщо на це їм стане сили.
Це не любов, лиш губ і рук єднання,
І стукіт відчайдушний двох сердець.
Пройняте болем, струн звучання,
А я тікаю навпростець.
Це не любов, а квіти, що зів’януть.
Це випите до дна чарівне зілля.
Стріла, що в саме серце ранить.
Мабуть, це просто божевілля!