Ані хвали, ні пишних нагород,
Ні ювілейних величань не треба, -
Даруй мені, природо, клаптик неба,
Де владне Слово поселив народ.

Там чесні душі обминає тлін,
Там вічність пломеніє малиново...
Дозволь мені ввійти у тебе, Слово,
Отак, як входить било в мідний дзвін.

Чи боляче - ніколи не питай.
Не дай згадати про біду та хворість.
Ти мною бий об ковану прозорість
І мною над землею калатай.

Дай прорости у ярих зернах рим
І знов посіятись у землю Словом,
Щоб стати пастушком білоголовим
Десь у лугах над річищем старим.

Нехай шукають кам'яні лоби
В нещирих лестощах примарну втіху.
В торбинці повно сліз і повно сміху, -
І заздрить Сонце на мої скарби.

І, відшмагавши батіжком зорю,
Чесноти замісивши із гріхами,
Обліплений рудими реп'яхами,
Я заново цю землю сотворю...