До вітровію, що тебе так обіймає,
до зірки, що на тебе поглядає,
до сонця навіть, що на тебе сяє,
до всіх ревную, бо за всіх кохаю.

До весноньки, яка підморгує звабливо,
до снігопаду, до дощу, до зливи,
до пташечки, яка тобі співає,
до всіх ревную, бо за всіх кохаю.

До місяця, що залицяється до тебе,
до стежки під ногами і до неба,
до саду, до заквітчаного гаю,
до всіх ревную, бо за всіх кохаю.

До трубки телефонної ревную,
буває, забуваюся й цілую...
Буває, навіть дихать забуваю,
бо ревно так за всіх тебе кохаю.
1998

Будь ласка, не критикуйте за майстерність-немайстерність, оскільки вірш ду-уже давній, ще зі шкільної парти. Спасибі.