Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:52
Довірлива..Всю обняла б планету.
А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.
Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.
Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
2026.11.10
18:06
«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
2026.11.10
12:22
А наш взірець – Сцевола Муцій,
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Денис Волошин (1992) /
Проза
Знакомство
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знакомство
Темный арочный проход заманчиво блестел заплесневелыми стенами. До дома оставалось всего пару метров и ничто не предвещало беды. Беды, собственно говоря, не случилось. Просто маленькая неожиданность, которая потянула за собой целый ряд событий, изменивших мою жизнь.
- Здравствуй дорогой мой. Это ведь ты, - полувопросительно раздалось из тени на углу стыка двух домов.
- Я, - ошарашено ответил я. Уж больно знакомо прозвучал этот голос. Но я был уверен, что никого в этом городе не знаю, - а ты кто?
- Я это ты, а ты это я. Я твой ангел-хранитель, и демон-искуситель, - ответила мне тень.
Мое астральное тело забилось в истерическом приступе. Я успокоился и на ментальном плане осталась только улыбка. Ха!
- Чего смеешься? Не веришь что ли?
Недолго думая над ответом я выпалил, - естественно не верю. Скорее всего, ты шутник или наркоман. Тебе стало скучно, или ты нахватался галлюциногенов и решил подколоть первого прохожего, - мудро изрек я. Но тут в голову стукнуло: я смеялся только душой. Он видел?
- Ну да, конечно. А ты Курт Кобэйн и сейчас исполняешь свою любимую песню перед тысячами фанатов по MTV.
М-да… Это уже интересно. Он знает кто мой любимый исполнитель.
- А что ещё ты про меня знаешь? – спросил я.
- Все знаю. Так ты веришь, что я твой ангел-хранитель?
- Нет, ты ведь так и не показал свое лицо. И крыльев я не видел. Может, явишься на свет?
Он явился. Высокий, очень худой, но с широкими плечами. Пепельное лицо с алыми губами было украшено двумя провалами в ничто. Это ничто тут же впилось в меня и начало пристально изучать.
Через 10 минут он вальяжно перебирал струны на моем стратокастере. Коньяка у меня не оказалось – не подумайте обо мне плохо, я только что переехал в новый город и ещё не успел освоиться. Пришлось обойтись кофе, а ещё незнакомец попросил пожарить ему хлеба.
- И как тебе в этом мире? Я смотрю, ты быстро освоился.
- Ни к селу, ни к огороду. Освоился где? Ты о чем? В Киев я переехал сегодня утром, какое может быть освоился? Да ещё и ты на мою голову свалился. Постоянно за мной шастать будешь?
- Постараюсь сильно не надоедать. Буду немного уму-разуму учить. Вот что ты сейчас делаешь?
- Кофе, идиот. Сам попросил ведь!
- Это не кофе, а кофейный порошок, с химическим гавном, который вы называете «кофе». В общем, парень, первый урок будет прост – называй вещи своими именами. Если это гавно – говори гавно. Если это баба – говори баба.
- Это вульгарно и невоспитанно. Зачем задевать чувства человека, если он не сделал тебе ничего плохого?
- Ха… С каких пор гавно стало человеком, да ещё с чувствами?
- Дурак, я про девушек.
- Вот меня ты дураком называешь, хотя я от этого не тупею, правда? А девушку бабой можешь?
- А если им не нравиться, когда их так называют?
- А я не люблю, когда со мной разговаривают без матов, - он как-то быстро погрустнел и умолк. Видно ждал, пока я начну крыть матом сбежавший кофе, - в общем ты все понял?
- Понял но не согласился, - я повернулся, чтобы подать нежданному гостю чашку кофе, но его уже не было, - Ну матом думать ты меня заставил.
- Я старался, - раздалось откуда-то снизу.
- Здравствуй дорогой мой. Это ведь ты, - полувопросительно раздалось из тени на углу стыка двух домов.
- Я, - ошарашено ответил я. Уж больно знакомо прозвучал этот голос. Но я был уверен, что никого в этом городе не знаю, - а ты кто?
- Я это ты, а ты это я. Я твой ангел-хранитель, и демон-искуситель, - ответила мне тень.
Мое астральное тело забилось в истерическом приступе. Я успокоился и на ментальном плане осталась только улыбка. Ха!
- Чего смеешься? Не веришь что ли?
Недолго думая над ответом я выпалил, - естественно не верю. Скорее всего, ты шутник или наркоман. Тебе стало скучно, или ты нахватался галлюциногенов и решил подколоть первого прохожего, - мудро изрек я. Но тут в голову стукнуло: я смеялся только душой. Он видел?
- Ну да, конечно. А ты Курт Кобэйн и сейчас исполняешь свою любимую песню перед тысячами фанатов по MTV.
М-да… Это уже интересно. Он знает кто мой любимый исполнитель.
- А что ещё ты про меня знаешь? – спросил я.
- Все знаю. Так ты веришь, что я твой ангел-хранитель?
- Нет, ты ведь так и не показал свое лицо. И крыльев я не видел. Может, явишься на свет?
Он явился. Высокий, очень худой, но с широкими плечами. Пепельное лицо с алыми губами было украшено двумя провалами в ничто. Это ничто тут же впилось в меня и начало пристально изучать.
Через 10 минут он вальяжно перебирал струны на моем стратокастере. Коньяка у меня не оказалось – не подумайте обо мне плохо, я только что переехал в новый город и ещё не успел освоиться. Пришлось обойтись кофе, а ещё незнакомец попросил пожарить ему хлеба.
- И как тебе в этом мире? Я смотрю, ты быстро освоился.
- Ни к селу, ни к огороду. Освоился где? Ты о чем? В Киев я переехал сегодня утром, какое может быть освоился? Да ещё и ты на мою голову свалился. Постоянно за мной шастать будешь?
- Постараюсь сильно не надоедать. Буду немного уму-разуму учить. Вот что ты сейчас делаешь?
- Кофе, идиот. Сам попросил ведь!
- Это не кофе, а кофейный порошок, с химическим гавном, который вы называете «кофе». В общем, парень, первый урок будет прост – называй вещи своими именами. Если это гавно – говори гавно. Если это баба – говори баба.
- Это вульгарно и невоспитанно. Зачем задевать чувства человека, если он не сделал тебе ничего плохого?
- Ха… С каких пор гавно стало человеком, да ещё с чувствами?
- Дурак, я про девушек.
- Вот меня ты дураком называешь, хотя я от этого не тупею, правда? А девушку бабой можешь?
- А если им не нравиться, когда их так называют?
- А я не люблю, когда со мной разговаривают без матов, - он как-то быстро погрустнел и умолк. Видно ждал, пока я начну крыть матом сбежавший кофе, - в общем ты все понял?
- Понял но не согласился, - я повернулся, чтобы подать нежданному гостю чашку кофе, но его уже не было, - Ну матом думать ты меня заставил.
- Я старался, - раздалось откуда-то снизу.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
