...вона сиділа у кухні на підвіконні-її улюбленому місці...З якоюсь дивноюцікавістю розглядала вона свій цегляний будинок в якому народилась і росла-росла-росла...Раптом вона помітила,що якщо,дивитися зверху вниз на сусідські вікна,то виглядає так,ніби їх розташували,як на шаховій дошці...Зелені дерева,кольорові машини,панельні будинки,пісня грому,мокрий асфальт,сіро-біло-синє небо над головою й вона...Одна на підвіконні...Біля неї телефон...Дивиться на нього і чекає поки хтось їй зателефонує...Нікого...
Вона ненавидить затяжні дощі в декілька днів.Просто терпіти їх не може!Вона не любить дощ,хоч любить чистоту(а кажуть,що вода очищає).Їй подобається блискавиця й пфсня грому,але не подобається дощ.
-Ти сумуєш-пригадується їй константування факту,який виклав Назар.-В твоїх очах читається надзвичайний сум!
-Так!-підтверджує вона-Я сумую!В мене таке враження,наче я колись жила в іншій епосі.Мене там все влаштовувало.Та хтось вирішив,що мені буде тут краще і закинув в цю епоху.Насправді ж мені тут не краще-гірше!!!Ось як мені тут.Я сумуюза тим що було,хоч не пам'ятаю,що було.Я сумуюза тим,що втратила,хоч не пам'ятаю,що втратила.
На душі в неї не тягар,не якесь полегшення,навіть не холод,лише одне слово-пустота.Це таке дивне відчуття,наче ти був колись прекрасною амфорою,ти стояв на краю столу,в тобі було прекрасне вино,якого ще неіхто не куштував.Та раптом один незграба тебе не помітив і ненароком зачепив.Ти впав-розбився.Червоне вино,яке так ніхто і не скуштував заляпало чудовий килим з гарним орнаментом.Хтось взяв шуфельку і віник і змів тебе з підлоги,а потім викинув у смітник.Ти пролежав там довго.Зрештою добра душа витягла тебе звідти і по шматочках,наче пазл,зібрала.І ось ти,гарненька склеєна амфора,стоїш на поличці.Високо,щоб ніхто тебе знову не скинув.В тебе вже ніколи й ніхто не налиє вино,бо клей ненадійний і якщо взаємодіятиме з рідкою речовиною втратить міцність,а ще хтось боїться знищити твою красу.Згодом про тебе забувають і ти стоїш уже лише як декорація інтер'єру.Ти залишаєшся назавжди пустою амфорою.А потім про тебе хтось згадує.Протирає від пилу.Наливає вино,яке не зрівняється з тим,що було колись,але все ж краще ніж пустота.Твої сухі-сухі стінки врешті наповнюються п'янкою рідиною і приємне відчуття охоплює тебе.Зрештою хтось помічає,що ти склеєний і протікає вино через стінки твої назовні.І в кращому випадку тебе просто викидають,в гіршому ж тебе з ненавистю розбивають і плюють,мовляв"На біса ми стільки років тримали ту амфору,якщо вона не придатна для зберігання вина?!"