Інколи Бог подає нам руку, але ми бувши сліпі, продовжуємо просити в Нього допомоги….

Був такий же ранок, як і усі попередні. Сірі, похмурі хмари захаращували собою тендітне, ні в чому не винне небо і його там більше не було. Слизький, аж до нудоти теплий дощ робив повітря прілим і задушливим. Старий, брудний одяг, який уже більше скидався на лахміття, прилип до тіла і почав викликати нестерпну сверблячку.
Богдан поправив під собою картон. Він, власне, цілу ніч не міг заснути через цю картонку, оскільки вона весь час совгалась по асфальті. І також тому, що цей клятий, вошивий собака, який жив разом з ним на смітнику, всю ніч дихав йому в обличчя. Чоловік уже не пам’ятав, чи пес дійсно кілька раз лизнув його по губах, чи це йому просто наснилось. Проте, тепер це не так уже й важливо. Єдине, що мучило Богдана – це якесь неприємне відчуття в його животі. Бідолаха піднявся на ноги і клапті промоклих газет, які він використовував замість ковдри, легко сповзли на землю. Богдан, наче вибрався із власного тіла. Він вдихнув цього протухлого повітря і з його грудей вирвався звук, схожий на кашель. Чоловік повільно ( так як кожен із нас вранці підходить до холодильника), підійшов до контейнера зі сміттям і діставши звідти пляшку, не задумуючись випив те, що було в середині. Це було щось, що зовсім не було схоже на пиво. Порившись ще трохи, він знайшов недоїдений сніkерс, який уже почали об’їдати мурахи. На смак він був гіркий і нагадував штукатурку, яка розм’якши заліпила йому все горло. Але Богдан не звертав на це уваги. Він уже давно не відчував смаку того, що їв, а те, що пив не тамувало його спраги. Кожного дня він голодував і тому йому було байдуже, що їсти, аби заповнити свій шлунок.
Поснідавши, він підійшов до іншого контейнера. Собака весь час ходив за ним, підбираючи все, що падало чоловікові під ноги. Одного разу Богдан хотів вигнати цього вошивого пса, оскільки йому самому не вистачало їжі, але не зміг. Як тільки він лягав спати вночі, собака знову з’являвся. Ця тварина була зовсім безобідною, тому покірно продовжувала охороняти свого хазяїна. І навіть через ту страшну пригоду яка трапилась з Богданом в дитинстві, він не міг погано ставитись до собак.
Справа в тім, що по сусідству з ними жив чоловік хворий на туберкульоз. Для того щоб покращити своє здоров’я, він споживав собачий жир. І ось, одного разу, малий Богдан побачив, як цей чоловік забивав собаку. Власне, він вдарив його сокирою по голові. На сніг бризнула гаряча кров. Богдан кинувся до собаки і схопив його за голову, намагаючись захистити. Він з надією дивився в мертві очі, зіниці, в яких швидко розширились, і розумів, що спізнився.
Собака врятував йому життя.
Так, однієї зими, коли були досить сильні морози, собака був для нього єдиним порятунком . Він навіть спав у чоловіка на грудях, щоб той не замерз. В такі хвилини Богдан розмовляв з ним, наче з людиною, називав своїм рідним братом. І все - таки, вони справжні друзі – друзі, яких зреклося це нещасливе і таке егоїстичне життя. А що таке життя? Кому воно зараз потрібне, коли кожен новий день – це нове сміття і, коли прийде ніч, то і це сміття стає таким же непотрібним, як і вчорашнє. Не хочеться так жити, але краще чомусь не вдається…
Богдан раптом присвиснув. Його рука дістала із ящика ще не відкорковану пляшку пива. На етикетці розповзлась назва: «Чернігівське». Притуливши її кришечкою до контейнера, чоловік шарпнув донизу. Дзеньк! Кришка впала йому під ноги. Він нагнувся і прочитав напис на її внутрішній стороні: «Вітаємо! Ви виграли новий автомобіль!!!»
Богдан взяв її в руку і повернувся назад до свого картону. Розгорнувши купу старого лахміття він дістав звідти надрізану пластмасову банку, повну таких же виграшних кришок і кинув туди щойно знайдену.
Чоловік сів на землю і, думаючи про своє нещасливе життя, став пити пиво.