ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Проза
СКОВАННЫЕ ОДНОЙ ЦЕПЬЮ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СКОВАННЫЕ ОДНОЙ ЦЕПЬЮ
(сценарий для „Вечернего Квартала”)
Действующие лица:
Владимир – уроженец Восточной Украины, русскоязычный, в поношенной одежде и кедах.
Женя – уроженец Западной Украины, украиноязычный, в модном прикиде: шорты, яркая цветная рубашка (или футболка), чёрные очки.
Владимир (Выходит на сцену, сильно возбуждённый):
Yes! Yes! Yes! Yes!!!
Я сделал это!
Вот Вам, проклятые капиталисты! (Жест, с рамках приличия, на усмотрение режиссёра)
Вот он – мой депозит!
(Целует пачку денег)
Теперь куплю себе шикарный костюм!
(Заходит в стеклянную дверь магазина одежды. Через несколько секунд слышны возгласы)
Ну, ни фига ж себе!
Скока-скока???
(С криками и воплями Володя, вышвырнутый взашей, вылетает из двери магазина, едва не сбивая с ног Женю, проходившего мимо.)
Женя:
Привіт, друже!
Владимир (Одной рукой потирает ушибленный зад, а второй – почёсывет затылок):
Привет.
Женя:
В тебе, що – голова болить?
Владимир (отрицательно мотает головой):
У меня дефицит бюджета.
Женя:
А-а-а. (Понимающе)
Нащо ж ти в бутік приперся?
Владимир (оборачивается, читая вывеску):
Хотел приодеться.
Женя (смеётся).
Е, брат – ты адресою помилився. Тут з тебе останні штанці знімуть.
Владимир :
А куда же бедному христианину податься?
Женя:
Знаю я один райський куточок.
Там усього повно!
Виключно фірмові речі.
Китаєм навіть не пахне. (С укоризной смотрит на китайские кеды Владимира).
И всё – по доступнім ценам!
Владимир:
Заливаешь.
Женя:
Ось тобі хрест (крестится)
Владимир:
Слушай, а кем ты был в предидущей жизни?( Отходит в сторону, оценивающе смотрит).
Женя:
Не помню.
Владимир:
А ну, повернись к свету.
(Освещение выхватывает фигуру Жени, от чего он кажется величественно-монументальным.
Так, так, так...( Владимир берёт стойку микрофона и даёт её Жене в качестве посоха).
Точно!
Моисей!
(Женя гордо ведёт Владимира. Они делают несколько кругов по сцене)
Стоп, стоп, стоп! Мы что, сорок лет по кругу ходить будем?!
Женя:
Ой, вибач – звичка.
(Заходят в магазинчик с облупленной дверью и надписью «Одежда из Европы»,
подходят к большому ящику с вещами и начинают искать).
Владимир:
Мне нужен костюм... на встречу выпускников.
Женя ( достаёт костюм римского легионера):
О! Поглянь, яка річ. Майже нова.
Владимир (прикидывая на себя, обувает сандалии):
Слушай, удобно!
Женя:
Ясне діло – Італія!
Владимир:
Сандалии – беру. А костюмчик ...
Боюсь, мои кореша – выпускники Харьковского танкового, – меня не поймут.
Женя ( достаёт сталинский френч)
Для танкістів - оце підійде! ( Читает) Вишито інціали «І.С.».
Владимир (одевает):
Сильно потёртый и какой-то мрачный.
Женя:
А сидит – хорошо!
Владимир (Добавляя уверенности в голосе и интонации Сталина, закладывая ладонь под китель по-сталински, достаёт трубку из кармана, говорит размеренно, с расстановкой ):
Вы только посмотрите – что делается!.. Эти загнивающие капиталисты продают нам свои обноски!.. Нехорошо!.. Чем мы можем им ответить?..
Женя:
А що ми можемо їм продати?
Владимир (Смотрит с укоризной на Женю):
Я думаю, наши мозги их заинтересуют?
Женя:
А як же мы?
Владимир:
А зачем они нам?.. Мы всё равно ими не пользуемся?
(Женя чешет затылок. Владимир достаёт из ящика фуфайку с номерным знаком, шапку ушанку и кирзовые сапоги)
Кстати, Евгений, а как Вам этот замечательный костюмчик (Мечтательно задумывается, взяв трубку в рот).
Природа, свежий воздух...
Женя (В ужасе. Лихорадочно роется в ящике и находит китель Брежнева: вся грудь в орденах и медалях. Заискивающе говорит):
А може, цей приміряєте? Він яскравіший і більш новий.
Владимир ( снимает френч, меряет китель. Расплывается в улыбке и лезет целоваться к Жене):
Дорогой друг, Евгений. Благодарю Вас за этот прекрасный подарок.
Женя:
Ні, ні, ні!.Я платити не буду. У меня халявных грошей немає.
Владимир:
Да не волнуйся ты так. Мы же не на Западе. Здесь всё – наше. (Достаёт из ящика пыжиковую шапку. Женя хочет взять шапку, но Владимир передумал)
Нет, шапка тебе ни к чему. (Прячет шапку обратно)
А вот галстук – не помешает. (Повязівает пионерский галстук на шее Жени.)
Теперь можно и на демонстрацию идти.
Женя:
Так пізно вже.
Владимир:
Это почему?
Женя:
1 Травня давно минуло!
Владимир: Как говорил Леонид Ильич: «Праздновать – никогда не поздно!»
Будь готов!
Женя:
Завжди готовий!(Салютует)
А, може, і це візьмемо? (Достаёт красное знамя на древке)
Владимир (соображая)
Зачем?
Женя:
Ну, как же:
Дрова – на вогнище, а прапор – це ж скатертина.
Владимир (Обижено):
Вот умеете Вы всё испортить! С Вами коммунизм не построишь.
Женя:
Ага... І капіталізм – теж.
Владимир (Снимает, сандалии и отдаёт Жене, оставаясь босиком):
Извини, но нам дальше – не по пути!
Женя:
Ах, так?! Ну і котись!(Снимает галстук. Оба расходятся в разные стороны: Женя подходит к указателю, на котором написано «Европа», а Владимр к указателю с надписью «Росийская Империя». Оба на мгновение останавливаются, а потом решительно идут дальше. В это время натягивается «невидимый» страховочный трос, которым они связаны. Перетягивая один другого с переменным успехом, они остаются на сцене. Обессилев, оба падают, тяжело дыша.
Женя ( с насмешкой):
Що, з’їв?
Владимир (Тяжело дыша)
А ты?
Женя:
Може, домовимось?
Владимир:
А у нас есть выбор?
(Оба поднимаются, отряхиваются и подходят друг к другу)
Женя:
То куди підемо: на захід, чи на схід?
Владимир(Посмотрев направо и налево):
Вперёд!
(Взявшись за руки под песню Наутилуса «Скованные одной цепью» подходят ближе к зрителям)
2.06.10г.
Действующие лица:
Владимир – уроженец Восточной Украины, русскоязычный, в поношенной одежде и кедах.
Женя – уроженец Западной Украины, украиноязычный, в модном прикиде: шорты, яркая цветная рубашка (или футболка), чёрные очки.
Владимир (Выходит на сцену, сильно возбуждённый):
Yes! Yes! Yes! Yes!!!
Я сделал это!
Вот Вам, проклятые капиталисты! (Жест, с рамках приличия, на усмотрение режиссёра)
Вот он – мой депозит!
(Целует пачку денег)
Теперь куплю себе шикарный костюм!
(Заходит в стеклянную дверь магазина одежды. Через несколько секунд слышны возгласы)
Ну, ни фига ж себе!
Скока-скока???
(С криками и воплями Володя, вышвырнутый взашей, вылетает из двери магазина, едва не сбивая с ног Женю, проходившего мимо.)
Женя:
Привіт, друже!
Владимир (Одной рукой потирает ушибленный зад, а второй – почёсывет затылок):
Привет.
Женя:
В тебе, що – голова болить?
Владимир (отрицательно мотает головой):
У меня дефицит бюджета.
Женя:
А-а-а. (Понимающе)
Нащо ж ти в бутік приперся?
Владимир (оборачивается, читая вывеску):
Хотел приодеться.
Женя (смеётся).
Е, брат – ты адресою помилився. Тут з тебе останні штанці знімуть.
Владимир :
А куда же бедному христианину податься?
Женя:
Знаю я один райський куточок.
Там усього повно!
Виключно фірмові речі.
Китаєм навіть не пахне. (С укоризной смотрит на китайские кеды Владимира).
И всё – по доступнім ценам!
Владимир:
Заливаешь.
Женя:
Ось тобі хрест (крестится)
Владимир:
Слушай, а кем ты был в предидущей жизни?( Отходит в сторону, оценивающе смотрит).
Женя:
Не помню.
Владимир:
А ну, повернись к свету.
(Освещение выхватывает фигуру Жени, от чего он кажется величественно-монументальным.
Так, так, так...( Владимир берёт стойку микрофона и даёт её Жене в качестве посоха).
Точно!
Моисей!
(Женя гордо ведёт Владимира. Они делают несколько кругов по сцене)
Стоп, стоп, стоп! Мы что, сорок лет по кругу ходить будем?!
Женя:
Ой, вибач – звичка.
(Заходят в магазинчик с облупленной дверью и надписью «Одежда из Европы»,
подходят к большому ящику с вещами и начинают искать).
Владимир:
Мне нужен костюм... на встречу выпускников.
Женя ( достаёт костюм римского легионера):
О! Поглянь, яка річ. Майже нова.
Владимир (прикидывая на себя, обувает сандалии):
Слушай, удобно!
Женя:
Ясне діло – Італія!
Владимир:
Сандалии – беру. А костюмчик ...
Боюсь, мои кореша – выпускники Харьковского танкового, – меня не поймут.
Женя ( достаёт сталинский френч)
Для танкістів - оце підійде! ( Читает) Вишито інціали «І.С.».
Владимир (одевает):
Сильно потёртый и какой-то мрачный.
Женя:
А сидит – хорошо!
Владимир (Добавляя уверенности в голосе и интонации Сталина, закладывая ладонь под китель по-сталински, достаёт трубку из кармана, говорит размеренно, с расстановкой ):
Вы только посмотрите – что делается!.. Эти загнивающие капиталисты продают нам свои обноски!.. Нехорошо!.. Чем мы можем им ответить?..
Женя:
А що ми можемо їм продати?
Владимир (Смотрит с укоризной на Женю):
Я думаю, наши мозги их заинтересуют?
Женя:
А як же мы?
Владимир:
А зачем они нам?.. Мы всё равно ими не пользуемся?
(Женя чешет затылок. Владимир достаёт из ящика фуфайку с номерным знаком, шапку ушанку и кирзовые сапоги)
Кстати, Евгений, а как Вам этот замечательный костюмчик (Мечтательно задумывается, взяв трубку в рот).
Природа, свежий воздух...
Женя (В ужасе. Лихорадочно роется в ящике и находит китель Брежнева: вся грудь в орденах и медалях. Заискивающе говорит):
А може, цей приміряєте? Він яскравіший і більш новий.
Владимир ( снимает френч, меряет китель. Расплывается в улыбке и лезет целоваться к Жене):
Дорогой друг, Евгений. Благодарю Вас за этот прекрасный подарок.
Женя:
Ні, ні, ні!.Я платити не буду. У меня халявных грошей немає.
Владимир:
Да не волнуйся ты так. Мы же не на Западе. Здесь всё – наше. (Достаёт из ящика пыжиковую шапку. Женя хочет взять шапку, но Владимир передумал)
Нет, шапка тебе ни к чему. (Прячет шапку обратно)
А вот галстук – не помешает. (Повязівает пионерский галстук на шее Жени.)
Теперь можно и на демонстрацию идти.
Женя:
Так пізно вже.
Владимир:
Это почему?
Женя:
1 Травня давно минуло!
Владимир: Как говорил Леонид Ильич: «Праздновать – никогда не поздно!»
Будь готов!
Женя:
Завжди готовий!(Салютует)
А, може, і це візьмемо? (Достаёт красное знамя на древке)
Владимир (соображая)
Зачем?
Женя:
Ну, как же:
Дрова – на вогнище, а прапор – це ж скатертина.
Владимир (Обижено):
Вот умеете Вы всё испортить! С Вами коммунизм не построишь.
Женя:
Ага... І капіталізм – теж.
Владимир (Снимает, сандалии и отдаёт Жене, оставаясь босиком):
Извини, но нам дальше – не по пути!
Женя:
Ах, так?! Ну і котись!(Снимает галстук. Оба расходятся в разные стороны: Женя подходит к указателю, на котором написано «Европа», а Владимр к указателю с надписью «Росийская Империя». Оба на мгновение останавливаются, а потом решительно идут дальше. В это время натягивается «невидимый» страховочный трос, которым они связаны. Перетягивая один другого с переменным успехом, они остаются на сцене. Обессилев, оба падают, тяжело дыша.
Женя ( с насмешкой):
Що, з’їв?
Владимир (Тяжело дыша)
А ты?
Женя:
Може, домовимось?
Владимир:
А у нас есть выбор?
(Оба поднимаются, отряхиваются и подходят друг к другу)
Женя:
То куди підемо: на захід, чи на схід?
Владимир(Посмотрев направо и налево):
Вперёд!
(Взявшись за руки под песню Наутилуса «Скованные одной цепью» подходят ближе к зрителям)
2.06.10г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію