ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Спроба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спроба
-Котра година?
-Шоста тридцять. Спи ще.
-Не хочу.
-Ти всю ніч мене била рукою по обличчі.
-Вибач.
-Нічого. Чого відразу не розбудила, коли лягли?
-Ти втомився. Вирішила, що хочеш відпочити.
-От бачиш. Ми втратили цілих п”ять годин.
-Надолужимо.
-Зробити тобі каву?
-Так, не відмовлюсь.
Поцілував у щоку і пішов на кухню.
За вікном ліс і райдужні промені сонця. У душі променів немає. Мала б бути щасливою, звісно, і радіти з того, що хтось рятує мене від цього виплаканого місяцями кохання, але ж ні, не радіється. За вікном ліс і промені сонця. Останнім часом воно постійно мене переслідує, те сонце. Може й добре, але я люблю дощ.
-Ось твоя кава.
-Спасибі.
-Пий на здоров”я.
-Ти золото.
-А ти без макіяжу у сотні разів красивіша.
-Дякую. А ти хороший. Просто хороший...
-Ви давно розійшлись?
-Ти про що?
-Про того, ким зараз зайняті твої думки.
-Ні, я більше про нього не думаю.
-Обманюєш.
-Три місяці тому.
-Тобі боляче, правда ж?
-Лише вночі.
-А цієї ночі?
-Цієї ночі вперше за ці місяці я не плакала.
-Вперше???
-Так.
-У цьому є моя заслуга?
-Можливо.
Він обійняв мене тепло і солодко. Думаєте, не буває солодко? Звісно,буває. Дивились у вікно. За вікном був ліс і промені сонця. У душі також прояснилось. Прояснилось не від того, що все минуло, а від того, що я звикла і вже не болить. Майже не болить. На душі прояснилось, бо з”явилось маленьке диво, якому не байдуже чи я плачу. У того дива навіть ім”я є. Його мені не заборонено називати вголос. Впевнена, що зможу забути втрачене. Знаю, він допоможе. Прожене з думок мрії, яким не судилось здійснитись, і допоможе збудувати нові.
-Голова болить.
-Я ж казала, що у таку спеку пити не можна.
-Не від алкоголю.
-Від сонця?
-Від того сонечка, що сидить поруч...
Іще один поцілунок. Потім ще. І ще. А потім збирання речей і обмін номерами телефонів. Я дала хибний номер. Свій побоялась дати. Одноденний роман не варто сприймати серйозно. Потім була дорога. Ні, не додому, а туди, де ліс і промені сонця...
13.06.2010р.
-Шоста тридцять. Спи ще.
-Не хочу.
-Ти всю ніч мене била рукою по обличчі.
-Вибач.
-Нічого. Чого відразу не розбудила, коли лягли?
-Ти втомився. Вирішила, що хочеш відпочити.
-От бачиш. Ми втратили цілих п”ять годин.
-Надолужимо.
-Зробити тобі каву?
-Так, не відмовлюсь.
Поцілував у щоку і пішов на кухню.
За вікном ліс і райдужні промені сонця. У душі променів немає. Мала б бути щасливою, звісно, і радіти з того, що хтось рятує мене від цього виплаканого місяцями кохання, але ж ні, не радіється. За вікном ліс і промені сонця. Останнім часом воно постійно мене переслідує, те сонце. Може й добре, але я люблю дощ.
-Ось твоя кава.
-Спасибі.
-Пий на здоров”я.
-Ти золото.
-А ти без макіяжу у сотні разів красивіша.
-Дякую. А ти хороший. Просто хороший...
-Ви давно розійшлись?
-Ти про що?
-Про того, ким зараз зайняті твої думки.
-Ні, я більше про нього не думаю.
-Обманюєш.
-Три місяці тому.
-Тобі боляче, правда ж?
-Лише вночі.
-А цієї ночі?
-Цієї ночі вперше за ці місяці я не плакала.
-Вперше???
-Так.
-У цьому є моя заслуга?
-Можливо.
Він обійняв мене тепло і солодко. Думаєте, не буває солодко? Звісно,буває. Дивились у вікно. За вікном був ліс і промені сонця. У душі також прояснилось. Прояснилось не від того, що все минуло, а від того, що я звикла і вже не болить. Майже не болить. На душі прояснилось, бо з”явилось маленьке диво, якому не байдуже чи я плачу. У того дива навіть ім”я є. Його мені не заборонено називати вголос. Впевнена, що зможу забути втрачене. Знаю, він допоможе. Прожене з думок мрії, яким не судилось здійснитись, і допоможе збудувати нові.
-Голова болить.
-Я ж казала, що у таку спеку пити не можна.
-Не від алкоголю.
-Від сонця?
-Від того сонечка, що сидить поруч...
Іще один поцілунок. Потім ще. І ще. А потім збирання речей і обмін номерами телефонів. Я дала хибний номер. Свій побоялась дати. Одноденний роман не варто сприймати серйозно. Потім була дорога. Ні, не додому, а туди, де ліс і промені сонця...
13.06.2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію