
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
2023.06.07
10:15
При складанні кошторису злочинів
нам не вистачить ручок й паперу.
Це яким треба бути збоченим,
щоби сіяти в світі холеру
шовінізму московсько-фашистського...
Ну а дехто і не помічає:
то Китай, то угорці, то Індія
від катів перемир’я чекають.
нам не вистачить ручок й паперу.
Це яким треба бути збоченим,
щоби сіяти в світі холеру
шовінізму московсько-фашистського...
Ну а дехто і не помічає:
то Китай, то угорці, то Індія
від катів перемир’я чекають.
2023.06.07
06:15
Ой, буде лихо, буде лихо і вам,
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
2023.06.07
05:11
Це нарешті сталось –
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
2023.06.07
01:10
Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
2023.06.06
21:46
Після дамби їм буде амба...
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
2023.06.06
09:37
Чому так завжди стається?
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
2023.06.06
04:59
Сходить сонце над світом,
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
2023.06.05
20:55
Із Д.Мінаєва
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
2023.06.05
19:31
– Кто-кто? – переспросил я, так как просто не мог поверить тому, что услышал в ответ на вопрос: “Кто же твой герой?”
– Да, Бин Ладен.
– Но почему именно он, а не..?
– А не Лумумбы, Манделы... А потому, что не они, а он унизил саму Америку...
– Но ком
2023.06.05
15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
2023.06.05
15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
2023.06.05
11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією.
Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул.
Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються.
Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник.
Російське співчуття подібне до крокодилячих
2023.06.05
05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
2023.06.04
21:54
Вокзал Краматорська, як лебідь,
раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.06.05
2023.06.04
2023.06.01
2023.05.30
2023.05.29
2023.05.29
2023.05.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анна Малігон (1984) /
Вірші
КАЗКА ПРО СПАЛЕНУ ШКІРУ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАЗКА ПРО СПАЛЕНУ ШКІРУ
а переведи мене через ліс у твоєму горлі
там у темносиній траві гуляють мурахи по жовтих кістках
і блискучі суниці постають із мертвеччини розливаючи солод
а пусти мене по суниці
господи я так хочу лишитись живою
не дихай не говори
ти дівчинко що приручила Степового Вовка
хіба тобі не казали що не треба палити шкіру
де твій суко червоний скальп іди познімай липкі його обіцянки
на чорних покручах минулих дерев
хіба ти не могла його збудити коли він заснув із жуйкою в роті
а то вже був апокаліпсис
бери тепер слоїк зціджуй отруйне своє молоко
на холодного первістка
той хто не знає доріг ніколи не заблукає
я вишкрябала дороги у тебе на спині коли починала кінчати
а шрами лишила собі
хай не осудять тих кому судилася смерть хай осудять мене
венозну артеріальну твою…
заблукай мене заблукай я так стомилася повертатись…
у тридесятому царстві жив хлопчик із ямочкою на підборідді
із воронкою посеред грудей
із комахами в голові: одна півкуля – за маму
інша – за тата
грав собі на сопілочку складав пташок у коробочку
а від музики його потойбічної дикі ягоди проростали
щось тихе та непомітне наче народження пилу
назріває у ті години коли ти мене відпускаєш
дощ нарешті стає дощем і щасливо тікає під землю
пісок хитро ворушиться ловить губами взуття
вишитий хрестиком вовк прибитий над ліжком як охоронець
доки знову не стрепенусь
а переведи мене через ліс
музика рвалася билася шаруділа
терпка безкінечна музика йшла із пташиних очниць
у замкнений простір
а тому хто її посіяв
не могли зупинити кров
там у темносиній траві гуляють мурахи по жовтих кістках
і блискучі суниці постають із мертвеччини розливаючи солод
а пусти мене по суниці
господи я так хочу лишитись живою
не дихай не говори
ти дівчинко що приручила Степового Вовка
хіба тобі не казали що не треба палити шкіру
де твій суко червоний скальп іди познімай липкі його обіцянки
на чорних покручах минулих дерев
хіба ти не могла його збудити коли він заснув із жуйкою в роті
а то вже був апокаліпсис
бери тепер слоїк зціджуй отруйне своє молоко
на холодного первістка
той хто не знає доріг ніколи не заблукає
я вишкрябала дороги у тебе на спині коли починала кінчати
а шрами лишила собі
хай не осудять тих кому судилася смерть хай осудять мене
венозну артеріальну твою…
заблукай мене заблукай я так стомилася повертатись…
у тридесятому царстві жив хлопчик із ямочкою на підборідді
із воронкою посеред грудей
із комахами в голові: одна півкуля – за маму
інша – за тата
грав собі на сопілочку складав пташок у коробочку
а від музики його потойбічної дикі ягоди проростали
щось тихе та непомітне наче народження пилу
назріває у ті години коли ти мене відпускаєш
дощ нарешті стає дощем і щасливо тікає під землю
пісок хитро ворушиться ловить губами взуття
вишитий хрестиком вовк прибитий над ліжком як охоронець
доки знову не стрепенусь
а переведи мене через ліс
музика рвалася билася шаруділа
терпка безкінечна музика йшла із пташиних очниць
у замкнений простір
а тому хто її посіяв
не могли зупинити кров
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію