Наталі Крісман

Здійматися над тими, хто чомусь
не рветься із обіймів сил тяжіння
не прагну, але прийдеться – зірвусь
з верхівки хвилі болю й потрясіння.

І байдуже – угору чи униз,
аби назустріч будь-якій загрозі.
Не дочекається моїх жіночих сліз
той, хто з мечем постане на порозі.

І скільки зможу – крильми затулю
того, що у житті цім має бути.
Не поспішаю я із вироком: «Люблю!»,
та саме ним до всесвіту прикута.

Лягають нам на душі тягарі –
то совість не полишила ще чати.
Знайдеш дорогу в будь-якій імлі,
як є кого у світі цім втрачати.

Ріка терпіння хай собі тече,
бо витоки її з джерел любові.
Підставлю під вагу життя плече,
й долоні – під веселки кольорові.

Ріка прозрінь не має берегів,
а хто боїться – той живе в омані.
В бутті найвищій приз від ворогів
у пострілі – найбільшому визнанні.

Як білим птахом прагнеш в далечінь,
то спершу зваж - а що ти тут покинеш.
Свої дари волхвів у пил не кинь –
то є вантаж, без котрого не злинеш.