ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.11.30 15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.

Іван Потьомкін
2025.11.30 12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,

Тетяна Левицька
2025.11.30 10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад

Віктор Кучерук
2025.11.30 06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.

Тетяна Левицька
2025.11.29 23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.

І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю

Микола Дудар
2025.11.29 21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…

М Менянин
2025.11.29 18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.

Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,

Борис Костиря
2025.11.29 17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,

Світлана Пирогова
2025.11.29 16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.

Володимир Бойко
2025.11.29 11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.

Артур Сіренко
2025.11.29 10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття

С М
2025.11.29 09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не

Віктор Кучерук
2025.11.29 07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.

Тетяна Левицька
2025.11.29 01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!

Іван Потьомкін
2025.11.28 22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,

М Менянин
2025.11.28 21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.

+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлия Фалеева (1984) / Проза

 Размышления о Тебе в красно- белых тонах…
Как обычно, ты был занят, читал книгу. Пустую и безжизненную, одну из тех, которая умирает, как только рука писателя отрывается от желтых листов рукописи. А как же я? Я – живая.
Встаю с кресла и прохожу возле тебя, специально задев толстый том, лежащий на столике.
- Какая я неловкая! – накланяюсь за книгой. Оторвавшись от черной бегущей строчки, ты лишь отсутствующе посмотрел на меня поверх очков:
- Поставь на полку. Вон там!
Моя улыбка тут же угасла, как звезда, спадающая с небес в твои холодные ладони. Чувство ненависти к тебе поднималось откуда-то снизу и заполнило все мое существо. Я подымаюсь и смотрю на тебя взглядом Повелительницы, дьявольские огоньки пляшут у меня в глазах, отражаясь в стеклах твоих очков. Стою и смотрю на тебя. Затем приходит понимание, что ты этого не стоишь… Бросаю толстую книгу тебе на колени и ухожу к окну. Ты невозмутимо убираешь ее на стол. Какая наглость!..
Ему все равно, что у меня на душе. Не спросит, не поинтересуется. Так, кто же он мне?
Как мне тогда хотелось открыть окно, чтобы сильный ветер разметал все его ничтожные бумажонки, подхватил их вихрем, и понес их листопадом по бульвару, перепутав с голубями и детским смехом. Пусть они изведают хоть миг настоящей жизни. Резким движением рук я распахиваю окно, и в комнату врывается… легкий бриз сиреневых ароматов весны. Я перестаю злиться, перестаю позволять тебе воровать мою жизнь таким жалким способом - вызывая во мне чувство злости. Сажусь на подоконник, обхватываю руками ноги, уже позолоченные первым весенним солнцем. Сквозь злость и обиду, я все же жду тебя, смотрю на твои сильные руки, представляю их нежные прикосновения. Ветер шалил с подолом моей юбки, кружил, вертил, бесстыдно зазирая в святую святых. А руки твои по-прежнему бережно теребили затертые страницы старой книги. О чем же эта книга? Как все – о любви. Все книги о любви, все жизни о любви…
- Я любила пианиста…- неожиданно, даже для меня, прозвучало мое признание.
- Я не знал… Ты не говорила…Когда же это было? – Есть все-таки вещи способные оторвать тебя от чтения.
- Давно! Очень давно. Тогда дамы ходили в пышных платьях, а мужчины убивали друг друга во имя любви.
- Снова фантазируешь?
- Нет же, я помню, как я ему играла.
- Ты не умеешь играть.
- Молчи и слушай. Я играла ему нежные вальсы Листа, мои льняные лаканы…
- Ты брюнетка.
- Мои льняные лаканы – почти закричала я, перебивая его – содрогались в такт музыке. Тонкий стан обтянут розовым шелком, на корсаже белые лилии. Пальцы нежно косаются клавиш, и он смотрит на мои руки, целует их взглядом. Он любит мою музыку, он любит меня, я это знаю, хотя эти кроваво-красные слова еще не соскользнули с наших уст, обжигая их, и мои губы оставались нежно-розовыми, в тон цвета невинности. Мои пальцы косаются клавиш, чувствуя их тепло, пару мгновений назад пламя его страсти распаляло пространство музыкой, его пальцы утопали в этих клавишах. Обожаю его игру. Играя, он слегка сутулился, наклоняясь ближе к клавишам, их энергия через пальцы проникала в него, я видела, как она будоражила его тело, как сильные мышцы оживали под тонким сукном батистовой рубашки. Каждую ноту я ловила глубоким вдохом. Его музыка – флакон чужих чувст, но он заставлял вас поверить, что это ваша жизнь, ваша музыка… Я любила его и это осеннее утро молочно-бежевых тонов. Мы кружились в вальсе, как кружатся осенние листья, мы скользили по первой изморози, ловили первые снежинки ладонями. Люблю, когда спелая осень сплетается в тесных объятьях с юным дерзким декабрем. А мы продолжали кружиться… Там мой дом. Здесь я в гостях.
- Я же говорил, переезжай ко мне.
- Там мой дом. Зачем я снова родилась? Второй такой жизни не будет. Возможно, и он, мой пианист, снова здесь? Возможно, стоит его искать? А я прозябаю здесь с тобой в этой книжной пыли…
Я опустила ноги с подоконника и соскользнула в неизвестность. Не знаю, бросился ли ты за мной. Когда я уходила, мои последние мысли были о пальцах, касающихся клавиш моей души.
Соскочив на тротуар, я немного ушиблась, но сейчас это было не важно. Посмотрев на свой левую ладонь, я нарисовала острым камушком новую линию жизни, я порываю со всем прежним, я рву все законы бытия, я становлюсь счастливой. На дне ладошки стала собираться лужица крови, но сейчас это было не важно…
Бульвар был полон беспрерывно передвигающихся людей, на той стороне улицы бедный скрипач зарабатывал игрой на скрипке, осенние мотивы его музыки образовывали в молодой весне рваные раны. Я подошла к нему спросить, не брат ли он моему пианисту. Подошла и онемела… Мои губы, целованными многими, уже пару столетия оставались невинно-розовыми, лишь Ты мог зажечь их алый цветок. Но Ты был далеко, а это не был Твой брат. Я сняла с рук кольца и браслеты – оковы, дарованные тем, кто остался в сырой тесной скорлупе, и бросила их в шляпу скрипачу…
Я начала новую жизнь. И ты, скрипач, – мой свидетель, а музыка твоя – подскажет мне путь. Ведь я ее уже слышала… В другой жизни…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-07-10 20:44:29
Переглядів сторінки твору 974
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2010.11.04 23:06
Автор у цю хвилину відсутній