ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.28 23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка

Іван Потьомкін
2026.09.28 21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога

Ірина Білінська
2026.09.28 18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?

Вячеслав Руденко
2026.09.28 16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.

Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,

Артур Курдіновський
2026.09.28 15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.

Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...

Борис Костиря
2026.09.28 15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і

Ольга Береза
2026.09.28 15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.

Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —

С М
2026.09.28 13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!

Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі

Володимир Бойко
2026.09.28 10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.

Ірина Вовк
2026.09.28 07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у

Віктор Кучерук
2026.09.28 06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

М Менянин
2026.09.28 01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлия Фалеева (1984) / Проза

 Размышления о Тебе в красно- белых тонах…
Как обычно, ты был занят, читал книгу. Пустую и безжизненную, одну из тех, которая умирает, как только рука писателя отрывается от желтых листов рукописи. А как же я? Я – живая.
Встаю с кресла и прохожу возле тебя, специально задев толстый том, лежащий на столике.
- Какая я неловкая! – накланяюсь за книгой. Оторвавшись от черной бегущей строчки, ты лишь отсутствующе посмотрел на меня поверх очков:
- Поставь на полку. Вон там!
Моя улыбка тут же угасла, как звезда, спадающая с небес в твои холодные ладони. Чувство ненависти к тебе поднималось откуда-то снизу и заполнило все мое существо. Я подымаюсь и смотрю на тебя взглядом Повелительницы, дьявольские огоньки пляшут у меня в глазах, отражаясь в стеклах твоих очков. Стою и смотрю на тебя. Затем приходит понимание, что ты этого не стоишь… Бросаю толстую книгу тебе на колени и ухожу к окну. Ты невозмутимо убираешь ее на стол. Какая наглость!..
Ему все равно, что у меня на душе. Не спросит, не поинтересуется. Так, кто же он мне?
Как мне тогда хотелось открыть окно, чтобы сильный ветер разметал все его ничтожные бумажонки, подхватил их вихрем, и понес их листопадом по бульвару, перепутав с голубями и детским смехом. Пусть они изведают хоть миг настоящей жизни. Резким движением рук я распахиваю окно, и в комнату врывается… легкий бриз сиреневых ароматов весны. Я перестаю злиться, перестаю позволять тебе воровать мою жизнь таким жалким способом - вызывая во мне чувство злости. Сажусь на подоконник, обхватываю руками ноги, уже позолоченные первым весенним солнцем. Сквозь злость и обиду, я все же жду тебя, смотрю на твои сильные руки, представляю их нежные прикосновения. Ветер шалил с подолом моей юбки, кружил, вертил, бесстыдно зазирая в святую святых. А руки твои по-прежнему бережно теребили затертые страницы старой книги. О чем же эта книга? Как все – о любви. Все книги о любви, все жизни о любви…
- Я любила пианиста…- неожиданно, даже для меня, прозвучало мое признание.
- Я не знал… Ты не говорила…Когда же это было? – Есть все-таки вещи способные оторвать тебя от чтения.
- Давно! Очень давно. Тогда дамы ходили в пышных платьях, а мужчины убивали друг друга во имя любви.
- Снова фантазируешь?
- Нет же, я помню, как я ему играла.
- Ты не умеешь играть.
- Молчи и слушай. Я играла ему нежные вальсы Листа, мои льняные лаканы…
- Ты брюнетка.
- Мои льняные лаканы – почти закричала я, перебивая его – содрогались в такт музыке. Тонкий стан обтянут розовым шелком, на корсаже белые лилии. Пальцы нежно косаются клавиш, и он смотрит на мои руки, целует их взглядом. Он любит мою музыку, он любит меня, я это знаю, хотя эти кроваво-красные слова еще не соскользнули с наших уст, обжигая их, и мои губы оставались нежно-розовыми, в тон цвета невинности. Мои пальцы косаются клавиш, чувствуя их тепло, пару мгновений назад пламя его страсти распаляло пространство музыкой, его пальцы утопали в этих клавишах. Обожаю его игру. Играя, он слегка сутулился, наклоняясь ближе к клавишам, их энергия через пальцы проникала в него, я видела, как она будоражила его тело, как сильные мышцы оживали под тонким сукном батистовой рубашки. Каждую ноту я ловила глубоким вдохом. Его музыка – флакон чужих чувст, но он заставлял вас поверить, что это ваша жизнь, ваша музыка… Я любила его и это осеннее утро молочно-бежевых тонов. Мы кружились в вальсе, как кружатся осенние листья, мы скользили по первой изморози, ловили первые снежинки ладонями. Люблю, когда спелая осень сплетается в тесных объятьях с юным дерзким декабрем. А мы продолжали кружиться… Там мой дом. Здесь я в гостях.
- Я же говорил, переезжай ко мне.
- Там мой дом. Зачем я снова родилась? Второй такой жизни не будет. Возможно, и он, мой пианист, снова здесь? Возможно, стоит его искать? А я прозябаю здесь с тобой в этой книжной пыли…
Я опустила ноги с подоконника и соскользнула в неизвестность. Не знаю, бросился ли ты за мной. Когда я уходила, мои последние мысли были о пальцах, касающихся клавиш моей души.
Соскочив на тротуар, я немного ушиблась, но сейчас это было не важно. Посмотрев на свой левую ладонь, я нарисовала острым камушком новую линию жизни, я порываю со всем прежним, я рву все законы бытия, я становлюсь счастливой. На дне ладошки стала собираться лужица крови, но сейчас это было не важно…
Бульвар был полон беспрерывно передвигающихся людей, на той стороне улицы бедный скрипач зарабатывал игрой на скрипке, осенние мотивы его музыки образовывали в молодой весне рваные раны. Я подошла к нему спросить, не брат ли он моему пианисту. Подошла и онемела… Мои губы, целованными многими, уже пару столетия оставались невинно-розовыми, лишь Ты мог зажечь их алый цветок. Но Ты был далеко, а это не был Твой брат. Я сняла с рук кольца и браслеты – оковы, дарованные тем, кто остался в сырой тесной скорлупе, и бросила их в шляпу скрипачу…
Я начала новую жизнь. И ты, скрипач, – мой свидетель, а музыка твоя – подскажет мне путь. Ведь я ее уже слышала… В другой жизни…




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-07-10 20:44:29
Переглядів сторінки твору 1035
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2010.11.04 23:06
Автор у цю хвилину відсутній