Хтось просив... І ми згодились...
Вірус гри чи антивірус -
нам хіба не все одно?
Цеглу б"єм, бетон на дачі,
то невже в якомусь матчі
дутий м"яч не розб"ємо?

Одягти дали труси нам.
Не повірили сусідам,
вчити хочуть ремеслу.
Я і мій дружбан ногами
на прохання його мами
вдвох розбили по веслу.

Ну та грець йому в штани їм!
Дещо ми й без них умієм,
як про те попросять нас.
Дали м"яч... Один! І тільки?!
А таких, в трусах, - аж кілька...
Може, й весь у цьому клас?

Треба ще побігать буде:
гроші он платили люди,
за парканчиком сидять...
Стали грать. Один за одним
скачуть хлопці, як голодні,
прагнуть м"яч той одібрать.

Ніби й б"ють, а він і цілий.
Ну, хіба це, хлопці, сили?
Дайте вдарити і нам!
Не дають. Шкодують, мабуть...
Ладні навіть в ноги падать.
Ну, не бити ж по ногам!

Раптом гул пройшовсь юрбою,
а суддя маха рукою...
Мій дружбан приклався раз.
Та не м"яч розбив - vip-ложе!
На газон виносять ноші -
стало в полі менше нас.

Матч трива і по перерві.
Мій удар - іще в резерві,
просто бігаю, як пес.
Ну, невже не зможу й разу
зачепить його, заразу,
і відправити під прес?

Переконаний: я точно
справу цю зроблю наочно.
Те vip-ложе - лиш аванс.
Вимагати потім буду
за розбитий м"яч "Славуту";
дайте, хлопці, тільки шанс...

Не дають! Хоча й зморились,
у штрафній у купу збились.
Стогне ревом стадіон.
М"яч летить... влучає в стійку
і знаходить вбік лазійку
з диким свистом в унісон.

Довго я не став гадати,
як удару завдавати.
Ну! Чи є у нім діра?
Воротар з м"ячем, сволота,
залітають у ворота...
Тут закінчилася й гра.

14.07.2010