„Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!”
Симоненко

Ішла ти крізь віки то гордо і сміливо,
Ламаючи прегради на шляху,
То дивлячи під ноги боязливо,
Не вірячи у власну мету.

Ти знала час піднесення до Неба,
Коли угору зводились церкви,
Коли над Борисфеном верба
Вперше побачила зображення в воді.

Ти знала час козацтва, славу їхню.
Ти зародила Визволення дух!
І ти поклала в душу пісню,
Що відволікала від страшенних мук.

І ти ховалась... Не твоя провина,
Що думи не додумав твій народ,
Що він вклонився і зігнулась спина...
І не відмити вже ніколи чорних вод.

А далі важко! Стільки років кривди!
Стільки горя, крові і війни,
Зневіра в те, що Незалежність прийде
Й не усвідомлення власної вини.

Ішли роки... Народ твій був далеко.
Ніхто не міг зізнатися собі,
Що народився тут, і що сюди лелека
Повернеться додому навесні.

Ішли роки... Репресії зростали.
Твої сини тікали хто куди.
Вони самі надію розстріляли,
Бо нікому було народ вести!

А ти ішла від нас все далі, далі...
Лиш променем світила кожну мить
Для тих людей, що тільки розквітали
І усвідомили для кого треба жить.

Для тих, хто вже ніколи не забуде
Ту славу, що створив колись народ.
Народ твій є! Народ твій завжди буде!
Ніхто не перекреслить твій народ!