Защемила у серці печаль,
З-під свідомості виринув страх,
А душа заспівала про жаль
І в очах не що інше, як жах.

Ці емоції вкотре кругом
По орбіті мойого єства;
Тіло втомлене вже від судом
Все шукає свого божества.

І депресія взяла в полон,
Світ від мене замкнувши на ключ.
В двері стукає клоун – мій клон
І я чую його дикий плач.

Заскрипіла підлога в кутку,
З місця зрушилась кожна стіна.
П’ю отруту гірку та терпку,
Від якої ржавіє струна.

І немає мене вже нема;
Все змішалось в моїй голові.
Зараз літо, а в серці – зима.
Знаю, – будуть ще дні світлові...