Мов окропом в моїх жилах кров
Струменіє, пристрасті віддавшись.
По тунелю пекла я ішов
Поруч із гріхом, за руки взявшись.
Через ріки сповнені вогню,
Йшов мостами із самої сталі.
Одяг стлів, мене зробивши НЮ;
Моє тіло гріли твої грані
І здіймався попіл від палких,
Божевільних твоїх поцілунків.
Біль приємний тіло збивав з ніг
У судомах від таких стосунків.
Накалялись пристрастю до меж;
В наших тіней виростали крила.
„В пеклі ангели?!” І час не здоженеш...
ПролИлась через вінця і накрила
Нас з головою..., (вибухнув вулкан)...,
Вивержена хвиля. Покотилась
Гучна луна; із попелу туман, -
Враз пекло в райський сад перетворилось.