Чоловіки як сукні. Бувають Вечірні – для оксамитових вечерь і довгих розмов про особисте у примішку з філософським. Вони прикрашають життя і тебе, дарують відчуття власної гідності і значущості. Коли ти в такій сукні, тобі неодмінно хочеться, щоб тебе побачив твій колишній чи твоя найзаклятіша подруга.
Бувають Міні – відкриті ноги, відкриті плечі, лише душа у чернечій сутані. Душа взагалі тут не до чого, вона може взяти вихідний. Такі сукні одягаємо раз чи два, а потім воліємо забути, як моторошний спогад, і благаємо, щоб нас не побачила мама, бо на вулиці мінус двадцять, а у нас голі колінка.
Бувають прості і зручні, які одягаєш, коли не сподіваєшся на чудо, просто вже час на роботу і треба щось одягнути. Ти не знаєш, звідки з’являються ці сукні у твоєму гардеробі, і куди зникають. І байдуже, якщо тебе хтось побачить…
Бувають навіть не сукні, а так – Халати… Про них, навіть, нема чого сказати. Їх ніхто не бачить, і слава Богу…
Бувають маленькі Чорні Плаття, що ніколи не виходять з моди; вони для вранішнього коктейлю, обідньої прогулянки річкою, вечірньої бесіди алеями; вони легкі і зручні, вони прості і вишукані, вони ті, що завжди личать…
Це ти личиш мені, як маленька чорна сукня, з тобою я стрункіша, загадковіша і бажаніша. Це ти робиш мене такою жінкою, якою я хочу бути…