У мозку звучать барабанні ритми, коли я згадую тебе. Ти – мій далекий континент хащ і згадок, ти – закуток, де я оселила свої мрії. Ти – надійне мрієсховище, бо несправджена мрія живе довше і пише листи, малює етюди, вишкрябує у пам’яті гравюри нереального. Ти живеш у мені, як володар, керуєш думками і вчинками. У своїй далекій країні ти лише людина, а у всесвіті моєму ти – господар. Ти дозволяєш прокидатися вранці під спів незнайомої пташки, відчувати особливий запах першої кави, обираєш за мене найблакитнішу сукню, щоб інші знали, що це блакить очей твоїх пильнує долю мою. Ти наказуєш посміхатися незнайомцям, щоб ті розуміли, що ти вищий за ревнощі, бо серце моє, як і тіло моє – це твій дім, і ти в ньому господар. Це ти малюєш мої сни, це ти пишеш сценарії моїх думок, це ти…
Сумно лише, що ти не знаєш де твій дім…