Жінка-рибо, донька моря,
Люба посестро моя,
В піднебессі неозорім
Десь горить й твоя зоря!
Хвиля в груди б'є щосили,
Очі ріже сіль морська.
Ти ж плекаєш власні крила
Там, де в інших - лиш луска...
Хвиля піниться іскристо,
Вітер хмари розганя.
Щоб це море переплисти
Мало буде ночі й дня.
Десь ховає срібло-злато
Дна морського каламуть.
Звикла мертвих цілувати? -
Це в минулому, забудь!
Знаю, в серці так солоно
Від печалі й самоти.
Хай мине ця ніч безсонна
І згорять старі мости.
Знаю, хочеш вічно жити
І любов нести у світ.
Відпусти несамовитість -
Крила просяться в політ!


Наталія Крісман
поезія "МОЇЙ ЛЮБІЙ РУСАЛЦІ Оксані Мазур"



Пародія

Десь русалки пощезали –
Щось не бачить їх ніхто
Чи на яхти “заказали”,
Чи злякалися Кусто?
Цілуватись, лоскотати –
Звісно, справа не проста
Так, щоб не зазнати втрати –
Шкода луски із хвоста.
Знаєм Ваші хороводи
(Тут би не ловити гав)
Перелесник не заходив?
Вибачте, не пропливав?
Збоку виглядає дивно –
Техпрогрес – хоч верть, хоч круть.
Просто плавать – примітивно,
Це в минулому, забудь!
А тепер, як все набридне –
Ти на крила, в небеса!
Небо теж для тебе рідне:
Хвіст і крила – то краса!
Геть печалі і самόти,
Чирк! – і спалені мости…
Водяник не знає – хто ти,
З ким ночуєш нині ти?
Осяйні, простоволосі,
Вам не оберег – полин…
З діамантиком у носі
І з амбре від класних вин.
Трохи риба, трохи птаха:
Хто від тебе утече?
Не один “поїде дахом” –
Не одного припече.
Є спокуси й небезпеки –
І печаль за всім земним
Ти тримайсь від них далеко,
Та кохайся лиш з одним.
Забирай його у хмари
Щоб подалі від біди.
Бо ж сестрички – не примари,
А красуні – хоч куди!
Дві стихії неозорі,
Височінь і каламуть
Чи у небі, чи у морі –
Ви ЖІНКИ – ось в чому суть!