Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Базарник (1992) /
Проза
Неправильная любовь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неправильная любовь
Она давно уже променяла свою душу на вечный праздник.Он-уничтожал таких,как она...
Подсознательно они должны были ненавидеть друг друга,но судьба распорядилась иначе...
Когда они встретились,то знали,каждый со своей стороны,с кем имеют дело.Но с первого взгляда они поняли,что тому,что по-идее должно было случиться-не бывать.Они полюбили друг друга.Очень сильно.Не было примеров в мире с которыми могли бы их сравнить.Они оба знали,что это неправильно,что так быть не должно и тем ни менее это было и было сладкой реальностю.Никто не знал об их отношениях.Этого бы не одобрили.Ни демоны с ведьмами и прочей нечестю,ни тем более уж инквизиторы.Но им было все равно.Все,что они хотели,так это,чтобы эти сказочные дни длились долго.Бесконечно.Она очень нервничала,когда он задерживался долго на задании.Он терпеть не мог,когда она пропадала на шабашах.Вместе им было плохо,через частые отсутствия,но и пооддельности им было не лучше.А что поделаешь?!Такова их природа.Она проклинала нечесть,хотя и сама к ней относилась,когда он приползал домой весь искалеченный,истощен и полуживой.Она конечно лечила его,но всегда предупреждала,что нужно быть поокуратнее,на что он всегда смеялся...Разве дело инквизиторов обойдется без ссадин и ран?!Довольно долго так было:страстная ночь,робота,ссоры,раны,лечение....Но,как известно:"Иглы в мешке не спрячешь..."Вскоре страсть их так далеко занесла,что они забыли об осторожности.
И вот однажды прекрасного,с легка прохладного осеннего дня об этом узнали инквизиторы и немедля созвали совет.
В тот миг они прогуливались по пустому,мокрому от недавнего ливня,осеннему парку.Ничего не предвищало беды.Все было просто замечательно:вдвоём в одиночестве,без лишних глаз и ушей,в парке...Как вдруг он остановился и пригнулся,прикладывая руки к вискам.Страшные головные боли начались у него.Улыбка с ёе лица исчезла так быстро,как будто бы ёе там вообще не было.Глаза наполнились слезами.Она понила,что произошло.Все их дни вместе пролители мимо неё сумрачным призраком.Он начал корчится от охватывающей его боли.Она,полная спокойства,подошла к нему,положыла свою руку ему на плечо-боль мгонвенно исчезла.Он отдышался и повернулся к ней.Её глаза,точно голубые озера,наливались зловещей зеленью,но не было в них злости,было только отчаяние и боль...Они с минуту стояли молча.В её глазах отражалось столько боли,сколько не отражается в глазах мира.Они молча розговаривали.Он понимал,что теперь все осложнилось.И пости...не возможно...Она говорила ему,что ей совсем не хочеться
идти,что она хочет остаться,но если онаостанеться,то предаст своих друзей,свою нечесть.Потому,что инквизиторы обязательно хорошенько пороются в её мозгах ибо знают,что найдут там много интересного.Она обернулась и ушла.В тот момент,когда она на ходу обернулась,чтобы в последний раз посмотреть на него,с её глаз полились слезы любви...
Прошло много времени.Она скрывалась,как могла.Несколько раз попадала в переделки,которые не слишком позитивно для неё заканчивались.После последних двух-она две недели не могла даже встаь с кровати.Но она боролась.Она хотела жить ибо надеялась на хорошые времена,когда они смогут вновь быть вместе.
Инквизиторы налажили на него заклятие и он забыл,что такое любовь и уж тем более,что она у него была.Он понимал что что-то очень важное пропало с его памяти,но никак не мог вспомнить что именно.
Прошел год.Он так и не вспомнил.Она так и не забыла его.Был прекрасный день.Осень уже поселилась в их городке.Деревья уже переоделись в золотые наряды.За год она,благодаря инквизиции,потеряла монжество дорогих ей существ и людей.
В одиночестве она решыла подняться на самую высокую гору,где когда-то был замок,в городе.Ничто не предвещало беды.В стране обьявили эпидемию и на улицах людей почти не было.Стук её каблуков нарушал покой и тишину парка.Вокруг бодрствовала только нечесть,вроде нее,и конечно же инквизиция.По близости никого не было...
Мгновенно она почуствовала чьето присутствие.Обернулась.И боль пронзила её тело насквозь.Это был посвещенный меч к которому она не могла притронутся.Навротив нее,с самодовольной ухмылкой игрока в дартц,который с первого раза попал в десятку,стоял инквизитор.Она знала,что это он,но не могла поверить.От боли она упала наземь.Он подошел и вытинул меч с её тела.Он понимала,что на него наложено заклятье,но не могла в это ПРОСТО ПОВЕРИТЬ!!!!!
Боль с каждой секундой делалась невыносимой.Она закрыла глаза от изнеможения.Все для нее кончилось.Теперь она переходила туда,куда страшаться попасть многие.Она умерла с улыбкой на окровавленных губах,и любовью в кровоточащем сердце.
Когда сердце у нее в последний раз екнуло,он вспомнил...
29.06.2010
Подсознательно они должны были ненавидеть друг друга,но судьба распорядилась иначе...
Когда они встретились,то знали,каждый со своей стороны,с кем имеют дело.Но с первого взгляда они поняли,что тому,что по-идее должно было случиться-не бывать.Они полюбили друг друга.Очень сильно.Не было примеров в мире с которыми могли бы их сравнить.Они оба знали,что это неправильно,что так быть не должно и тем ни менее это было и было сладкой реальностю.Никто не знал об их отношениях.Этого бы не одобрили.Ни демоны с ведьмами и прочей нечестю,ни тем более уж инквизиторы.Но им было все равно.Все,что они хотели,так это,чтобы эти сказочные дни длились долго.Бесконечно.Она очень нервничала,когда он задерживался долго на задании.Он терпеть не мог,когда она пропадала на шабашах.Вместе им было плохо,через частые отсутствия,но и пооддельности им было не лучше.А что поделаешь?!Такова их природа.Она проклинала нечесть,хотя и сама к ней относилась,когда он приползал домой весь искалеченный,истощен и полуживой.Она конечно лечила его,но всегда предупреждала,что нужно быть поокуратнее,на что он всегда смеялся...Разве дело инквизиторов обойдется без ссадин и ран?!Довольно долго так было:страстная ночь,робота,ссоры,раны,лечение....Но,как известно:"Иглы в мешке не спрячешь..."Вскоре страсть их так далеко занесла,что они забыли об осторожности.
И вот однажды прекрасного,с легка прохладного осеннего дня об этом узнали инквизиторы и немедля созвали совет.
В тот миг они прогуливались по пустому,мокрому от недавнего ливня,осеннему парку.Ничего не предвищало беды.Все было просто замечательно:вдвоём в одиночестве,без лишних глаз и ушей,в парке...Как вдруг он остановился и пригнулся,прикладывая руки к вискам.Страшные головные боли начались у него.Улыбка с ёе лица исчезла так быстро,как будто бы ёе там вообще не было.Глаза наполнились слезами.Она понила,что произошло.Все их дни вместе пролители мимо неё сумрачным призраком.Он начал корчится от охватывающей его боли.Она,полная спокойства,подошла к нему,положыла свою руку ему на плечо-боль мгонвенно исчезла.Он отдышался и повернулся к ней.Её глаза,точно голубые озера,наливались зловещей зеленью,но не было в них злости,было только отчаяние и боль...Они с минуту стояли молча.В её глазах отражалось столько боли,сколько не отражается в глазах мира.Они молча розговаривали.Он понимал,что теперь все осложнилось.И пости...не возможно...Она говорила ему,что ей совсем не хочеться
идти,что она хочет остаться,но если онаостанеться,то предаст своих друзей,свою нечесть.Потому,что инквизиторы обязательно хорошенько пороются в её мозгах ибо знают,что найдут там много интересного.Она обернулась и ушла.В тот момент,когда она на ходу обернулась,чтобы в последний раз посмотреть на него,с её глаз полились слезы любви...
Прошло много времени.Она скрывалась,как могла.Несколько раз попадала в переделки,которые не слишком позитивно для неё заканчивались.После последних двух-она две недели не могла даже встаь с кровати.Но она боролась.Она хотела жить ибо надеялась на хорошые времена,когда они смогут вновь быть вместе.
Инквизиторы налажили на него заклятие и он забыл,что такое любовь и уж тем более,что она у него была.Он понимал что что-то очень важное пропало с его памяти,но никак не мог вспомнить что именно.
Прошел год.Он так и не вспомнил.Она так и не забыла его.Был прекрасный день.Осень уже поселилась в их городке.Деревья уже переоделись в золотые наряды.За год она,благодаря инквизиции,потеряла монжество дорогих ей существ и людей.
В одиночестве она решыла подняться на самую высокую гору,где когда-то был замок,в городе.Ничто не предвещало беды.В стране обьявили эпидемию и на улицах людей почти не было.Стук её каблуков нарушал покой и тишину парка.Вокруг бодрствовала только нечесть,вроде нее,и конечно же инквизиция.По близости никого не было...
Мгновенно она почуствовала чьето присутствие.Обернулась.И боль пронзила её тело насквозь.Это был посвещенный меч к которому она не могла притронутся.Навротив нее,с самодовольной ухмылкой игрока в дартц,который с первого раза попал в десятку,стоял инквизитор.Она знала,что это он,но не могла поверить.От боли она упала наземь.Он подошел и вытинул меч с её тела.Он понимала,что на него наложено заклятье,но не могла в это ПРОСТО ПОВЕРИТЬ!!!!!
Боль с каждой секундой делалась невыносимой.Она закрыла глаза от изнеможения.Все для нее кончилось.Теперь она переходила туда,куда страшаться попасть многие.Она умерла с улыбкой на окровавленных губах,и любовью в кровоточащем сердце.
Когда сердце у нее в последний раз екнуло,он вспомнил...
29.06.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
