ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Базарник (1992) /
Проза
Неправильная любовь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неправильная любовь
Она давно уже променяла свою душу на вечный праздник.Он-уничтожал таких,как она...
Подсознательно они должны были ненавидеть друг друга,но судьба распорядилась иначе...
Когда они встретились,то знали,каждый со своей стороны,с кем имеют дело.Но с первого взгляда они поняли,что тому,что по-идее должно было случиться-не бывать.Они полюбили друг друга.Очень сильно.Не было примеров в мире с которыми могли бы их сравнить.Они оба знали,что это неправильно,что так быть не должно и тем ни менее это было и было сладкой реальностю.Никто не знал об их отношениях.Этого бы не одобрили.Ни демоны с ведьмами и прочей нечестю,ни тем более уж инквизиторы.Но им было все равно.Все,что они хотели,так это,чтобы эти сказочные дни длились долго.Бесконечно.Она очень нервничала,когда он задерживался долго на задании.Он терпеть не мог,когда она пропадала на шабашах.Вместе им было плохо,через частые отсутствия,но и пооддельности им было не лучше.А что поделаешь?!Такова их природа.Она проклинала нечесть,хотя и сама к ней относилась,когда он приползал домой весь искалеченный,истощен и полуживой.Она конечно лечила его,но всегда предупреждала,что нужно быть поокуратнее,на что он всегда смеялся...Разве дело инквизиторов обойдется без ссадин и ран?!Довольно долго так было:страстная ночь,робота,ссоры,раны,лечение....Но,как известно:"Иглы в мешке не спрячешь..."Вскоре страсть их так далеко занесла,что они забыли об осторожности.
И вот однажды прекрасного,с легка прохладного осеннего дня об этом узнали инквизиторы и немедля созвали совет.
В тот миг они прогуливались по пустому,мокрому от недавнего ливня,осеннему парку.Ничего не предвищало беды.Все было просто замечательно:вдвоём в одиночестве,без лишних глаз и ушей,в парке...Как вдруг он остановился и пригнулся,прикладывая руки к вискам.Страшные головные боли начались у него.Улыбка с ёе лица исчезла так быстро,как будто бы ёе там вообще не было.Глаза наполнились слезами.Она понила,что произошло.Все их дни вместе пролители мимо неё сумрачным призраком.Он начал корчится от охватывающей его боли.Она,полная спокойства,подошла к нему,положыла свою руку ему на плечо-боль мгонвенно исчезла.Он отдышался и повернулся к ней.Её глаза,точно голубые озера,наливались зловещей зеленью,но не было в них злости,было только отчаяние и боль...Они с минуту стояли молча.В её глазах отражалось столько боли,сколько не отражается в глазах мира.Они молча розговаривали.Он понимал,что теперь все осложнилось.И пости...не возможно...Она говорила ему,что ей совсем не хочеться
идти,что она хочет остаться,но если онаостанеться,то предаст своих друзей,свою нечесть.Потому,что инквизиторы обязательно хорошенько пороются в её мозгах ибо знают,что найдут там много интересного.Она обернулась и ушла.В тот момент,когда она на ходу обернулась,чтобы в последний раз посмотреть на него,с её глаз полились слезы любви...
Прошло много времени.Она скрывалась,как могла.Несколько раз попадала в переделки,которые не слишком позитивно для неё заканчивались.После последних двух-она две недели не могла даже встаь с кровати.Но она боролась.Она хотела жить ибо надеялась на хорошые времена,когда они смогут вновь быть вместе.
Инквизиторы налажили на него заклятие и он забыл,что такое любовь и уж тем более,что она у него была.Он понимал что что-то очень важное пропало с его памяти,но никак не мог вспомнить что именно.
Прошел год.Он так и не вспомнил.Она так и не забыла его.Был прекрасный день.Осень уже поселилась в их городке.Деревья уже переоделись в золотые наряды.За год она,благодаря инквизиции,потеряла монжество дорогих ей существ и людей.
В одиночестве она решыла подняться на самую высокую гору,где когда-то был замок,в городе.Ничто не предвещало беды.В стране обьявили эпидемию и на улицах людей почти не было.Стук её каблуков нарушал покой и тишину парка.Вокруг бодрствовала только нечесть,вроде нее,и конечно же инквизиция.По близости никого не было...
Мгновенно она почуствовала чьето присутствие.Обернулась.И боль пронзила её тело насквозь.Это был посвещенный меч к которому она не могла притронутся.Навротив нее,с самодовольной ухмылкой игрока в дартц,который с первого раза попал в десятку,стоял инквизитор.Она знала,что это он,но не могла поверить.От боли она упала наземь.Он подошел и вытинул меч с её тела.Он понимала,что на него наложено заклятье,но не могла в это ПРОСТО ПОВЕРИТЬ!!!!!
Боль с каждой секундой делалась невыносимой.Она закрыла глаза от изнеможения.Все для нее кончилось.Теперь она переходила туда,куда страшаться попасть многие.Она умерла с улыбкой на окровавленных губах,и любовью в кровоточащем сердце.
Когда сердце у нее в последний раз екнуло,он вспомнил...
29.06.2010
Подсознательно они должны были ненавидеть друг друга,но судьба распорядилась иначе...
Когда они встретились,то знали,каждый со своей стороны,с кем имеют дело.Но с первого взгляда они поняли,что тому,что по-идее должно было случиться-не бывать.Они полюбили друг друга.Очень сильно.Не было примеров в мире с которыми могли бы их сравнить.Они оба знали,что это неправильно,что так быть не должно и тем ни менее это было и было сладкой реальностю.Никто не знал об их отношениях.Этого бы не одобрили.Ни демоны с ведьмами и прочей нечестю,ни тем более уж инквизиторы.Но им было все равно.Все,что они хотели,так это,чтобы эти сказочные дни длились долго.Бесконечно.Она очень нервничала,когда он задерживался долго на задании.Он терпеть не мог,когда она пропадала на шабашах.Вместе им было плохо,через частые отсутствия,но и пооддельности им было не лучше.А что поделаешь?!Такова их природа.Она проклинала нечесть,хотя и сама к ней относилась,когда он приползал домой весь искалеченный,истощен и полуживой.Она конечно лечила его,но всегда предупреждала,что нужно быть поокуратнее,на что он всегда смеялся...Разве дело инквизиторов обойдется без ссадин и ран?!Довольно долго так было:страстная ночь,робота,ссоры,раны,лечение....Но,как известно:"Иглы в мешке не спрячешь..."Вскоре страсть их так далеко занесла,что они забыли об осторожности.
И вот однажды прекрасного,с легка прохладного осеннего дня об этом узнали инквизиторы и немедля созвали совет.
В тот миг они прогуливались по пустому,мокрому от недавнего ливня,осеннему парку.Ничего не предвищало беды.Все было просто замечательно:вдвоём в одиночестве,без лишних глаз и ушей,в парке...Как вдруг он остановился и пригнулся,прикладывая руки к вискам.Страшные головные боли начались у него.Улыбка с ёе лица исчезла так быстро,как будто бы ёе там вообще не было.Глаза наполнились слезами.Она понила,что произошло.Все их дни вместе пролители мимо неё сумрачным призраком.Он начал корчится от охватывающей его боли.Она,полная спокойства,подошла к нему,положыла свою руку ему на плечо-боль мгонвенно исчезла.Он отдышался и повернулся к ней.Её глаза,точно голубые озера,наливались зловещей зеленью,но не было в них злости,было только отчаяние и боль...Они с минуту стояли молча.В её глазах отражалось столько боли,сколько не отражается в глазах мира.Они молча розговаривали.Он понимал,что теперь все осложнилось.И пости...не возможно...Она говорила ему,что ей совсем не хочеться
идти,что она хочет остаться,но если онаостанеться,то предаст своих друзей,свою нечесть.Потому,что инквизиторы обязательно хорошенько пороются в её мозгах ибо знают,что найдут там много интересного.Она обернулась и ушла.В тот момент,когда она на ходу обернулась,чтобы в последний раз посмотреть на него,с её глаз полились слезы любви...
Прошло много времени.Она скрывалась,как могла.Несколько раз попадала в переделки,которые не слишком позитивно для неё заканчивались.После последних двух-она две недели не могла даже встаь с кровати.Но она боролась.Она хотела жить ибо надеялась на хорошые времена,когда они смогут вновь быть вместе.
Инквизиторы налажили на него заклятие и он забыл,что такое любовь и уж тем более,что она у него была.Он понимал что что-то очень важное пропало с его памяти,но никак не мог вспомнить что именно.
Прошел год.Он так и не вспомнил.Она так и не забыла его.Был прекрасный день.Осень уже поселилась в их городке.Деревья уже переоделись в золотые наряды.За год она,благодаря инквизиции,потеряла монжество дорогих ей существ и людей.
В одиночестве она решыла подняться на самую высокую гору,где когда-то был замок,в городе.Ничто не предвещало беды.В стране обьявили эпидемию и на улицах людей почти не было.Стук её каблуков нарушал покой и тишину парка.Вокруг бодрствовала только нечесть,вроде нее,и конечно же инквизиция.По близости никого не было...
Мгновенно она почуствовала чьето присутствие.Обернулась.И боль пронзила её тело насквозь.Это был посвещенный меч к которому она не могла притронутся.Навротив нее,с самодовольной ухмылкой игрока в дартц,который с первого раза попал в десятку,стоял инквизитор.Она знала,что это он,но не могла поверить.От боли она упала наземь.Он подошел и вытинул меч с её тела.Он понимала,что на него наложено заклятье,но не могла в это ПРОСТО ПОВЕРИТЬ!!!!!
Боль с каждой секундой делалась невыносимой.Она закрыла глаза от изнеможения.Все для нее кончилось.Теперь она переходила туда,куда страшаться попасть многие.Она умерла с улыбкой на окровавленных губах,и любовью в кровоточащем сердце.
Когда сердце у нее в последний раз екнуло,он вспомнил...
29.06.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію