ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.01.10 22:48
Із Леоніда Сергєєва

– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!

– Так точно, о пів на дев’яту – д

Володимир Мацуцький
2026.01.10 21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»

Олег Герман
2026.01.10 19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ: ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій. АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви

Борис Костиря
2026.01.10 10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,

Тетяна Левицька
2026.01.10 09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?

І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —

Микола Дудар
2026.01.10 01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,

Олег Герман
2026.01.10 00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста. У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка

С М
2026.01.09 21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить

Світлана Пирогова
2026.01.09 19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.

І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,

Олег Герман
2026.01.09 19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.

Іван Потьомкін
2026.01.09 18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…

Артур Курдіновський
2026.01.09 16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -

Юрко Бужанин
2026.01.09 15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився

Сергій Губерначук
2026.01.09 13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.

Тетяна Левицька
2026.01.09 11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.

Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця

Борис Костиря
2026.01.09 10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.

Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Базарник (1992) / Проза

 Неправильная любовь
Она давно уже променяла свою душу на вечный праздник.Он-уничтожал таких,как она...
Подсознательно они должны были ненавидеть друг друга,но судьба распорядилась иначе...
Когда они встретились,то знали,каждый со своей стороны,с кем имеют дело.Но с первого взгляда они поняли,что тому,что по-идее должно было случиться-не бывать.Они полюбили друг друга.Очень сильно.Не было примеров в мире с которыми могли бы их сравнить.Они оба знали,что это неправильно,что так быть не должно и тем ни менее это было и было сладкой реальностю.Никто не знал об их отношениях.Этого бы не одобрили.Ни демоны с ведьмами и прочей нечестю,ни тем более уж инквизиторы.Но им было все равно.Все,что они хотели,так это,чтобы эти сказочные дни длились долго.Бесконечно.Она очень нервничала,когда он задерживался долго на задании.Он терпеть не мог,когда она пропадала на шабашах.Вместе им было плохо,через частые отсутствия,но и пооддельности им было не лучше.А что поделаешь?!Такова их природа.Она проклинала нечесть,хотя и сама к ней относилась,когда он приползал домой весь искалеченный,истощен и полуживой.Она конечно лечила его,но всегда предупреждала,что нужно быть поокуратнее,на что он всегда смеялся...Разве дело инквизиторов обойдется без ссадин и ран?!Довольно долго так было:страстная ночь,робота,ссоры,раны,лечение....Но,как известно:"Иглы в мешке не спрячешь..."Вскоре страсть их так далеко занесла,что они забыли об осторожности.
И вот однажды прекрасного,с легка прохладного осеннего дня об этом узнали инквизиторы и немедля созвали совет.
В тот миг они прогуливались по пустому,мокрому от недавнего ливня,осеннему парку.Ничего не предвищало беды.Все было просто замечательно:вдвоём в одиночестве,без лишних глаз и ушей,в парке...Как вдруг он остановился и пригнулся,прикладывая руки к вискам.Страшные головные боли начались у него.Улыбка с ёе лица исчезла так быстро,как будто бы ёе там вообще не было.Глаза наполнились слезами.Она понила,что произошло.Все их дни вместе пролители мимо неё сумрачным призраком.Он начал корчится от охватывающей его боли.Она,полная спокойства,подошла к нему,положыла свою руку ему на плечо-боль мгонвенно исчезла.Он отдышался и повернулся к ней.Её глаза,точно голубые озера,наливались зловещей зеленью,но не было в них злости,было только отчаяние и боль...Они с минуту стояли молча.В её глазах отражалось столько боли,сколько не отражается в глазах мира.Они молча розговаривали.Он понимал,что теперь все осложнилось.И пости...не возможно...Она говорила ему,что ей совсем не хочеться
идти,что она хочет остаться,но если онаостанеться,то предаст своих друзей,свою нечесть.Потому,что инквизиторы обязательно хорошенько пороются в её мозгах ибо знают,что найдут там много интересного.Она обернулась и ушла.В тот момент,когда она на ходу обернулась,чтобы в последний раз посмотреть на него,с её глаз полились слезы любви...
Прошло много времени.Она скрывалась,как могла.Несколько раз попадала в переделки,которые не слишком позитивно для неё заканчивались.После последних двух-она две недели не могла даже встаь с кровати.Но она боролась.Она хотела жить ибо надеялась на хорошые времена,когда они смогут вновь быть вместе.
Инквизиторы налажили на него заклятие и он забыл,что такое любовь и уж тем более,что она у него была.Он понимал что что-то очень важное пропало с его памяти,но никак не мог вспомнить что именно.
Прошел год.Он так и не вспомнил.Она так и не забыла его.Был прекрасный день.Осень уже поселилась в их городке.Деревья уже переоделись в золотые наряды.За год она,благодаря инквизиции,потеряла монжество дорогих ей существ и людей.
В одиночестве она решыла подняться на самую высокую гору,где когда-то был замок,в городе.Ничто не предвещало беды.В стране обьявили эпидемию и на улицах людей почти не было.Стук её каблуков нарушал покой и тишину парка.Вокруг бодрствовала только нечесть,вроде нее,и конечно же инквизиция.По близости никого не было...
Мгновенно она почуствовала чьето присутствие.Обернулась.И боль пронзила её тело насквозь.Это был посвещенный меч к которому она не могла притронутся.Навротив нее,с самодовольной ухмылкой игрока в дартц,который с первого раза попал в десятку,стоял инквизитор.Она знала,что это он,но не могла поверить.От боли она упала наземь.Он подошел и вытинул меч с её тела.Он понимала,что на него наложено заклятье,но не могла в это ПРОСТО ПОВЕРИТЬ!!!!!
Боль с каждой секундой делалась невыносимой.Она закрыла глаза от изнеможения.Все для нее кончилось.Теперь она переходила туда,куда страшаться попасть многие.Она умерла с улыбкой на окровавленных губах,и любовью в кровоточащем сердце.
Когда сердце у нее в последний раз екнуло,он вспомнил...
29.06.2010




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-08-15 14:27:33
Переглядів сторінки твору 780
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.655 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2010.09.09 16:39
Автор у цю хвилину відсутній