Прийшовши додому чогось, не лягаю спати…натискаю на кнопку…
…щось пишу…поки пишеться, треба ловити…

…скоро вже буде кругла дата того часу відколи ти з’явився десь там в нетрях мого серця…
…і знаєш, страшно скучаю за тим, яка була тоді…забула, як це, коли ти не дивишся на те, як дивляться на тебе…не звертаєш увагу якого кольору, чистоти і чи одинакові в тебе кеди…не думаєш чи зачесалась сьогодні, намалювалась, чи туш не потекла, і чи з’явились зайві кілограми…
…не думаєш чи ще хтось поділяє твої погляди, і чи любить тебе той, кого кохаєш ти…головне, що ти кохаєш…
…не думала, що хочеться курити, і як би кинути…як викрутити собі руки, і яка сумка буде пасувати тобі під взуття, які тіні під очі, і півдня нічого не робити, бо «нафарбувала нігті»…
…не хотілось стригтись, щоб виглядати стильнішою….не хотілось фарбувати волосся…бо дурна трата часу і грошей…
…хотілось кожної ночі тоді, коли закриваєш очі думати, що ти тримаєш мене за руку…хотілось уявляти наше спільне майбутнє, хоча і знати, що його ніколи не буде…
…і от вже половина з того всього часу як я інша…
…я більш ніколи не взую різні кеди…і волосся ніколи не відросте до тої довжини, хоча фарба і змилась…
…і тепер дивлюсь хто, що одягає…більш не мрію…постійно слухаю музику, боячись лишитись зі своїми думками наодинці…
…вже не кохаю…сильно люблю, але кохати напевно не вмію…боячись, що просто більше ніколи не вистачить сміливості покохати…чи сказати про це…
…і так би хотілося вернутись туди…на стільки часу назад…і так би хотілось зробитись такою, котра вчилась жити, а не бути зараз, коли вмію це робити погано…