На межі, де я і жадіб душ ,
Вимовчані безголосо всоте,
Протікає вечір, як сволота.
Свічка домліває мертворота
Із Софії. Господи , не руш!

Зорі, наче, промені ясні,
Ясени, що гомонять колискою.
Пострілами дме і падолистами -
Аж червоні гуготять півні !
Так буває тільки восени…

Ти стоїш . Натомлений такий,
Кароокий і святий до смутку,
У кутинах уст – кульбабки стуку..
Мов лебідка, допливе маршрутка,
Кармою під наші береги.

Не розбудеш . Ні . До божевілля
Стиснеш пальці , як луна бліді.
Все життя поставлено на кін!
Білий світ завив на бігуді,
Півмене в римоване сузір’я.

Скоро я… Я –скоро. Жар-видінь
Розімну умить, як мокру глину,
Многогрішність жовтого карміну,
Що втіка звірИною з колін -
Сині ночі –випитий полин.

Ти –святий. До крихточки, до крон,
Мною кровоточиш, і долоні,
Галасливий вересень вполонИть
Вмить заварить гойного загою,
В шибку демонструючи ікло.

Рільке хай гаптує береги,
Ті кисійні, рідні до знемоги.
Осінь – ніжне світло перемоги!
Поніч обвила пітоном ноги,
Календар віддасть свої борги.