Дослухати тиждень, зібратися з силою. Доста.
До ста рахувати, бо завтра рухомість стремен
Зруйнує кордони . Бентежно крадуться морози,
Та осінь атласна, одягнена в сукню дорослу,
На атласі миру журавликом білим сягне.

Крізь шкіру будинків і пластику київських вулиць,
Летіти галопом , торкати голівочки айстр,
І виходить ранок, від поспіху міддю сутулий,
Що вихід відтягує, наче настромлене дуло,
Де кава новин, державні мости і Тарас.

І так в круговерті, усе перемішане з людом,
Які мій притулок, криничне наповнення вен.
Котитись ранетом, що скупо всміхатися буде,
Та вечір об ноги потреться, як цуцик-приблуда,
І подиху проза тебе до колін приведе.

А люди , як люди. Шаблі –язики , теревені...
А діти, як діти: ляльки, срібних роликів лет,
Ти будеш казати. Я буду вслухатися ревно.
Феєрія втоми зухвало приходить по мене,
Лиш панна кленова до світку муштрує балет.

Ця ніжна прозорість, ці дотики від Фудзіями,
Цей стогін, як постріл ,наосліп в народженні мре.
І сотні відбитків ховаються у піктограмах,
Де все пережите кипить дорогими дарами,
І кожна клітинка рішучо гортає тебе.