Спокій забитої осені. Ніч,
як змарніла панянка , затискає рота
і йде поміж брів. На бровах - панич
на щоках розмальовано маленькі дзоти,
що уже не стріляють. Байдужість зівоти
інфантильна причетність до протиріч.

Складає в конверти листя, гупає чобітьми
вересень обгорілий – вимерзлий ранками дід
в кленах, немов у загравах. Викашлює дим
перша октава – зібраний в кошик плід,
де Троя згорає, лишаючи кволу мідь,
і кожна травина закохана в килими.

Мій погляд бентежить душу , гортає стіну
симфонія відчаю, випита з чорним чаєм,
кожнісінька нота німіє і стогне тому
хто блідне в хвилини архангельської печалі.
інфляцію болю вимкнуто. Я відчуваю
як цукром пересипаєш кістляву мою війну.

Застуджені спогади снять на твоїй руці,
і стоси книжок обдивляються білу стелю.
ранок уже не кривавий. Туманом на молоці
білі жоржини . Просонь легка пастелі
cплітає афрокосички. В старій новелі
на папертях витанцьовують мудреці…