На клаптики, на друзки, на шматки
Ламаєш те, що не ламають.
Згасив у небі всі зірки,
Замурував шляхи до раю.

І крихти осені збирав,
І відчайдушно упивався.
Колись ти цар, тепер- жебрак,
Одна лиш мить і ти зламався.

Колись написані листи,
Втонули в келиху отрути.
Писати заново “прости”?
Пройти повз тебе і забути?

У чай наплакала весна.
В душі — панує вічна осінь.
І сто невидимих ознак,
На аркуш золотом наносить.

Хапай свій порваний квиток -
Твоя ікона заржавіла.
А я, хоробра, як ніхто,
В твоє життя зайти посміла.

І будь письменником, митцем,
І будь художником- талантом.
І стань релігії творцем,
А хочеш — будь комедіантом.

Кишені, сповнені образ,
Тобі ступати заважають.
Немає місця для добра.
Пусті думки про вічність раю.

Минає день і гасне ніч.
А ти із прив”язі зірвався.
Мовчав тоді, тепер мовчиш.
А я все думаю : “ Ти — щастя”.