ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Божевільна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божевільна
Я так боялась когось зрадити, що врешті зрадила себе. Перестала одягати свої зелені сережки, які ніколи не підходили по кольору до одягу. Перестала фарбувати очі зеленими тінями, які личили лише до сережок. Перестала викрикувати про те, що люблю це життя, відчайдушно втираючи щиру сльозу. Таки щиру, не фіктивну. Припинила вказувати кому і що треба робити. Навіть радити перестала. Бажання прославитись змінила потреба залишатись непомітною. Так краще?
Я припинила слухати реп, техно, транс та інші популярні стилі музики, отримавши у відповідь... Нічого не отримавши. Звуки Моцарта заполонили той мікросвіт, що я собі створила. Замість кави на столі чашка чаю без цукру. Замість любові до людей любов до осені без сонця. Замість інформаційних публікацій якісь недолугі уривки щоденника, з такими застарілими і огидними римами. Зміст давно втрачений, як і шанс.
Я почала так часто вживати слово “я”, що воно ночами не дає заснути. Усюди я, я, я і знову я. Ні,це не спроба написання публіцистичних творів, а ще один доказ егоїзму. Знаєте, що найстрашніше? Те, що перед тим, як заводити якісь “стосунки”, проводжу ідіотські чи то кастинги, чи то опитування. Якщо людина не підходить за всіма пунктами, то далі говорити немає сенсу. Я настілька захопилась матеріальним, що забула про духовні цінності, які колись стояли на першому місці.
Усюди брехня: зрадливі очі псевдодрузів, солодкі обіцянки псевдокоханого. Тепер у мене навіть псевдобатьки... Брехня заповнила увесь простір. Мені важко прожити без неї — потрібніша за кисень! А совість забилась в куток і лише час від часу просить дати їй спокій. Буває, серед ночі перевтілюється у великого чорного щура і шкребе в душі доти, доки не проплачусь. Зупиняється.
Почуття провини переслідує на кожному кроці. За що? Хіба за бездіяльність також карають? Я ж нікого не чіпаю, ні з ким не розмовляю, нікому не заважаю жити. Хочете щось у мене вкрасти? Беріть, будь ласка. Розбирайте. У мене сьогодні розпродаж духовних цінностей. Не прогавте такого шансу. Звісно, краще віддати людям, бо ж ітак згниє воно у мені.
Я не відчуваю запаху осені. І жоржинами не пахне. Пахне сигаретним димом. Він поглинув усе навколо: мою куртку, моє волосся, мої мрії. Усі кудись поспішають, до чогось прагнуть, а я виконую роль спостерігача — мовчу і жую свій фаст-фуд. Не впізнають, кажуть, що дуже змінилась останнім часом — із лідера перетворилась на недораба. Бо ж раб принаймні виконує чиїсь накази.
Плаксива дівчинка, яка сама не знає, чого хоче, скажете. Маленька істеричка, яка лише прагне привернути до себе увагу, подумаєте. А мені байдуже. Той, хто міг зрозуміти коженсимвол помер у 1941... Часом прилітає серед ночі і розповідає, як писались його перші вірші. Інколи переконує у тому, що варто втекти і не всяка втеча є зрадою. Буває таке, що довго мовчимо, вдивляючись у світло, що спадає від блідого місяця. Потім він просить заварити йому каву. Я спускаюсь на кухню, а коли повертаюсь із чашкою запашного зілля, то його вже нема. Вітер грається фіранкою... Ми загубились між століттями.
Зачиняю вікно. І серце зачинила.
Я припинила слухати реп, техно, транс та інші популярні стилі музики, отримавши у відповідь... Нічого не отримавши. Звуки Моцарта заполонили той мікросвіт, що я собі створила. Замість кави на столі чашка чаю без цукру. Замість любові до людей любов до осені без сонця. Замість інформаційних публікацій якісь недолугі уривки щоденника, з такими застарілими і огидними римами. Зміст давно втрачений, як і шанс.
Я почала так часто вживати слово “я”, що воно ночами не дає заснути. Усюди я, я, я і знову я. Ні,це не спроба написання публіцистичних творів, а ще один доказ егоїзму. Знаєте, що найстрашніше? Те, що перед тим, як заводити якісь “стосунки”, проводжу ідіотські чи то кастинги, чи то опитування. Якщо людина не підходить за всіма пунктами, то далі говорити немає сенсу. Я настілька захопилась матеріальним, що забула про духовні цінності, які колись стояли на першому місці.
Усюди брехня: зрадливі очі псевдодрузів, солодкі обіцянки псевдокоханого. Тепер у мене навіть псевдобатьки... Брехня заповнила увесь простір. Мені важко прожити без неї — потрібніша за кисень! А совість забилась в куток і лише час від часу просить дати їй спокій. Буває, серед ночі перевтілюється у великого чорного щура і шкребе в душі доти, доки не проплачусь. Зупиняється.
Почуття провини переслідує на кожному кроці. За що? Хіба за бездіяльність також карають? Я ж нікого не чіпаю, ні з ким не розмовляю, нікому не заважаю жити. Хочете щось у мене вкрасти? Беріть, будь ласка. Розбирайте. У мене сьогодні розпродаж духовних цінностей. Не прогавте такого шансу. Звісно, краще віддати людям, бо ж ітак згниє воно у мені.
Я не відчуваю запаху осені. І жоржинами не пахне. Пахне сигаретним димом. Він поглинув усе навколо: мою куртку, моє волосся, мої мрії. Усі кудись поспішають, до чогось прагнуть, а я виконую роль спостерігача — мовчу і жую свій фаст-фуд. Не впізнають, кажуть, що дуже змінилась останнім часом — із лідера перетворилась на недораба. Бо ж раб принаймні виконує чиїсь накази.
Плаксива дівчинка, яка сама не знає, чого хоче, скажете. Маленька істеричка, яка лише прагне привернути до себе увагу, подумаєте. А мені байдуже. Той, хто міг зрозуміти коженсимвол помер у 1941... Часом прилітає серед ночі і розповідає, як писались його перші вірші. Інколи переконує у тому, що варто втекти і не всяка втеча є зрадою. Буває таке, що довго мовчимо, вдивляючись у світло, що спадає від блідого місяця. Потім він просить заварити йому каву. Я спускаюсь на кухню, а коли повертаюсь із чашкою запашного зілля, то його вже нема. Вітер грається фіранкою... Ми загубились між століттями.
Зачиняю вікно. І серце зачинила.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію