ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Заруба (1968) /
Вірші
Міфи молочаю
Від Миколи до Миколи
Час – спіраллю, світ – по колу,
Вічний Фенікс-птах.
Попри зайди-супостати
Нам на цій землі зростати
На семи вітрах.
Глянь, мій сину, – небо синє,
Йде весна по Україні,
Стала на поріг.
Скаче на гарячих конях
З лук небесних Сонця сонях
Розтопити сніг.
Нині й прісно джміль у сіні,
Краплі крові на калині,
Дні – настоянки полинні –
Крутиться Земля,
У озерці, десь на донці,
Щит горить вояки-Сонця
Аж допоки Трійця (трійка?) скаже –
Розстріля..!
Упаде на Захід млосно
За згорілі свічки-сосни,
Ружами стече.
І заплаче день-бідака
Слізьми на голівках маку
У моє плече.
Непомітно, неохоче
Світ захоплять тіні ночі,
Їх не чути крок.
Разом з Місяцем на чати
Вийде лихо й потерчата
З чотами зірок.
В гіркоту впаде полинну
Сонця пісня тополина,
В ніч – короткий сон.
Не загине, яко обри,
Піде зранене за обрій
У тяжкий полон.
Ми підемо піші й кінні
Воювати ночі тіні,
Ворушити спід,
Через травень, ріки й доли
Проти духу матіоли
На кривавий слід.
Без ладунку, без прихистку
Випнемось стеблом любистку
В полі край села.
Стануть поруч, плечі-в-плечі,
Скаменілих віт предтечі –
Гострий край стебла.
Слава Богу! Слава Роду!
Чорних тіней гук зі Сходу,
Туманом біда.
Багряніють хмари-крила
Полоненого Ярила,
Разом з ним – орда!
Голубині крила сизі,
Темних воїв-сосен списи,
Гав'яру шаблі,
В стані стихне птаства гамір,
Піднімає в небо жайвір
Спаса на крилі.
Дай нам силу земле-мати
Темінь ночі порубати,
Стін міцних борів!
У трави густій облозі
Тіні упадуть в знемозі
Біля стовбурів.
Дупла й нори на засови,
Миші, кажани і сови,
Жаско на війні.
За дубів широкі крони,
В царство рясту й анемони,
Пропадуть на пні.
Наша слава не зів’яне,
Понад світом Сонце встане,
Заведуть пісень
Бджоли на зеленім листі
Й квітів очі променисті
І настане день!
Пломінь Сонця зустрічаю
Я, стеблина молочаю,
Росяна від сліз.
Ми не з боязкого роду,
В наших жилах здавна бродить
Сік п’янкий беріз.
І допоки паничами
Рід в степу стоїть з мечами,
В дусі не зачах.
Перемога прийде, люди! –
Молоком в жіночі груди
Й силою в руках.
Для бійців, для воїв трунок,
Дикий мед у подарунок –
Вільно, не тайком,
Для наснаги й лету крила
Від землі, що нас зростила
Кров'ю з молоком.
10.09.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Міфи молочаю
Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров'ю літер, Що ми загинем яко обри, Що буде степ, руїна й вітер.
Є.Маланюк
Від Миколи до МиколиЧас – спіраллю, світ – по колу,
Вічний Фенікс-птах.
Попри зайди-супостати
Нам на цій землі зростати
На семи вітрах.
Глянь, мій сину, – небо синє,
Йде весна по Україні,
Стала на поріг.
Скаче на гарячих конях
З лук небесних Сонця сонях
Розтопити сніг.
Нині й прісно джміль у сіні,
Краплі крові на калині,
Дні – настоянки полинні –
Крутиться Земля,
У озерці, десь на донці,
Щит горить вояки-Сонця
Аж допоки Трійця (трійка?) скаже –
Розстріля..!
Упаде на Захід млосно
За згорілі свічки-сосни,
Ружами стече.
І заплаче день-бідака
Слізьми на голівках маку
У моє плече.
Непомітно, неохоче
Світ захоплять тіні ночі,
Їх не чути крок.
Разом з Місяцем на чати
Вийде лихо й потерчата
З чотами зірок.
В гіркоту впаде полинну
Сонця пісня тополина,
В ніч – короткий сон.
Не загине, яко обри,
Піде зранене за обрій
У тяжкий полон.
Ми підемо піші й кінні
Воювати ночі тіні,
Ворушити спід,
Через травень, ріки й доли
Проти духу матіоли
На кривавий слід.
Без ладунку, без прихистку
Випнемось стеблом любистку
В полі край села.
Стануть поруч, плечі-в-плечі,
Скаменілих віт предтечі –
Гострий край стебла.
Слава Богу! Слава Роду!
Чорних тіней гук зі Сходу,
Туманом біда.
Багряніють хмари-крила
Полоненого Ярила,
Разом з ним – орда!
Голубині крила сизі,
Темних воїв-сосен списи,
Гав'яру шаблі,
В стані стихне птаства гамір,
Піднімає в небо жайвір
Спаса на крилі.
Дай нам силу земле-мати
Темінь ночі порубати,
Стін міцних борів!
У трави густій облозі
Тіні упадуть в знемозі
Біля стовбурів.
Дупла й нори на засови,
Миші, кажани і сови,
Жаско на війні.
За дубів широкі крони,
В царство рясту й анемони,
Пропадуть на пні.
Наша слава не зів’яне,
Понад світом Сонце встане,
Заведуть пісень
Бджоли на зеленім листі
Й квітів очі променисті
І настане день!
Пломінь Сонця зустрічаю
Я, стеблина молочаю,
Росяна від сліз.
Ми не з боязкого роду,
В наших жилах здавна бродить
Сік п’янкий беріз.
І допоки паничами
Рід в степу стоїть з мечами,
В дусі не зачах.
Перемога прийде, люди! –
Молоком в жіночі груди
Й силою в руках.
Для бійців, для воїв трунок,
Дикий мед у подарунок –
Вільно, не тайком,
Для наснаги й лету крила
Від землі, що нас зростила
Кров'ю з молоком.
10.09.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3121 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3121 seconds