Жив собі в Долині смертної тіні напів-золотий чоловік. І було в нього золоте немовля, дитина його. Але що йому, напів-золотому чоловікові з того, що дитина його золота і ніхто крім нього цього не знав. І став він пропонувати дитину свою золоту, людям.
- Ось подивіться яка дитина, з щирого золота вся! Немає в ній ніде не щирого чи не справжнього. – Та людям і не хотілося про те знати. Ані про золото, ані про дитину. І сміялися вони з напів-золотого чоловіка. І кривлялися запитуючи
- А що ж ти показуєш його всім якщо дитина твоя золота?! Заховав би далеко бо вкрадуть. Ні, певно брешеш ти. – В розпачі й насмішках став напів-золотий чоловік пропонувати людям
- А ви ось спробуйте, пошкрябайте, відколупніть. Ви побачите, немає в світі нічого найщирішого. – І стали колупати, та все ж сміялися з напів-золотого чоловіка. І розізлився тоді напів-золотий чоловік, гнів його забрав, тож вирішив він позбутися щирого, золотого дитяти. Став зневажливо свою дитину роздавати. – Ай покуштуйте, спробуйте, візьміть, заберіть від мене це золото. – Ніхто не брав.
Одного разу, підійшла до напів-золотого чоловіка Смертна тінь, хотіла подивитися на золоте дитя, на насмішки. Дивилася довго, як злість хвостом наростала і потовщувалася у напів-золотого чоловіка. А дитина золота, поколупана сиділа біля ноги його і гралася не знаючи, що так не має бути. І запитала Смертна тінь,
– А де мати його?
- Вона не була золотою, тілесною вона була людиною. І не варта такої дитини. В мороці своєму пропала вона. Мовчання забрало її і потонула в темноті.
- А чому ти дитя своє хочеш віддати?
- Сміються з мене, приходять колупати його, а мені знущання в обличчя кидають, плюють язвами на мене. Проклинають.
- Бачу я що ти таке, - сказала смертна тінь, – візьму я дитину твою. – І забрала. Та що могла зробити Смертна тінь з дитиною хоч і золотою? Виростила, як знала. І зробилося з золотого дитяти зло страшне. І не знала та вже не дитина нічого кращого за смерть і тінь її. Настав час, і відчинила Смертна тінь ворота тільки одні, які були в неї, підвладні тільки їй. Пустила своє чадо на волю аби жило воно. Пішло те зло по світі і всяке життя, що траплялося на шляху його, пожиралося ним. Ненаситне воно було те зло. Отупіло, намертвенним воєм вило. І по смерті живого в пащі злого чада Смертної тіні, порожнеча навіть не наставала, бо і сама порожнеча пропала в нутрощах його. Не могло бути в світі одночасно, двох таких страшних ненажер, як Порожнеча і Золота дитина Смертної тіні. Була це найперша перемога в тупому насичені голоду страшного, безкінечного зла чорного. Поглинувши порожнечу, повернуло зло свої очі темні на людей. Навалою покотилося, як гірський зсув кам’яний, що починається з маленького камінчика. Перелякалися люди. Посилали на боротьбу з проклятущим злом: священиків зі святими, намолювачів і заклиначів, скотопасів і хитрунів, магів і злодіїв, воїнів та невинних. Як людей на землі, був потік армій людських. Йшли на спротив, але падали, як у гирло безкінечного провалля. Ставали до бою і здавалося, як на лопаті стояли на язиці його і в пащі зогнивали й мерли. Славні і не відомі, без чести і без могил. І стався морок страшний по всій землі. І в одному селі ще ховалося трошки людей під землею, самі старі і дітей трошки, але до поки в світі були ще діти, доти, і казки старці казали. І в розповідях тих казали про зло що йде, щоб боялися і ховалися. Не пам’ятав ніхто відваги, гризли давно землю і забували людське. І не було б цьому кінця, якби один хлопчик вродився таким, що мама його родивши в ямі страшній, носила його в пеленах біля серця. І слухавши, як серце її б’ється, більше нічого не знав крім цього. Тому коли зло смердюче, вигнало залишок людей і цього хлопчика з його мамою на кінець світу, щоби жерти, люди в плачу штовхали слабших по перед себе і очі їх від страху згасали і розум в них пропав, бо різали собі горлянки і дітям своїм. А як приповзло зло, Смертної тіні чадо, до хлопчика, що крім маминого серцебиття нічого краще не знав, і поглянули вони один на одного, і маленький хлопчик сказав злу чорному, голодному,
- Ти нічого не можеш.
І в мить воно пропало. Пропало в світі зло чорне – чадо Смертної тіні – золота дитина напів-золотого чоловіка. Чи стало все як раніше? Чи повернулися герої? Чи ожили невинно убиті? Чи повернувся глузд і порожнеча? Ні. Так не буває в світі і добро так не починається.

Автор: Тимченко Сніжана
Написано: 22.04.09р.